X
Я нервово копирсалася у кишенях свого жовтого сарафану (я часто ходила у ньому на побачення з Йошино), намагаючись знайти там сама не знаючи що. Сигарети? Коли я переховувалася у минулому мені не раз спадало на думку, щоб почати курити для заспокоєння нервів, та я завжди вчасно зупиняла себе. Нагадуванням, що Йошино не любив запах курива.
Мене раптом міцно схопили за руку і рвучко повернули до себе. Я відчула як моє тіло сильно втиснулося у крону дерева. Я навіть очі не встигла підвести, а вже знала, що переді мною був Махеро.
— Ти, — важко простогнав він.
— Я.
— Але... Але як?
Він ледве говорив. Слова важко зривалися з його вуст.
— Це... Довга історія, — мої груди наче привалили важким каменем. А мій голос здавався не моїм.
Махеро рвучко підтягнув мене до себе і обійняв, вдихаючи моє волосся. Його руки міцно стискали мене за талію. Я відчувала його гаряче дихання в себе на шиї і не хотіла, щоб він мене відпускав.
— У мене є час, — знову простогнав він і злегка доторкнувся своїми губами моєї шиї. А може. Мені це просто здалося.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!