Дві Душі: Інший шлях

Розділ 1

Верніс, а також Тіріон і Нея

Луїза, день назначеного балу в честь “Одруження Магнуса”

Верніс чекала Магнуса, чи допомогу. Їй було тривожно. І вона чомусь не могла розповісти принцу про свої страхи і переживання. Поряд нього її голова ставала наче пуста і вона хотіла… хотіла бути тільки поряд з Альбертом. Торкатись його…

Вона поглядом відшукала Тіріона, хотіла до нього підійти. Він закоханий в неї. Можливо баронет зможе їй допомогти, - думала дівчина. Вона вже хотіла зробити декілька кроків, як до неї підбігла Фіна, її подруга.

— Верніс, Верніс, а не знаєш хто наречена твого брата. Альберт тобі казав?

— Вибач Фіоно, - Верніс не вірила в те що зараз робить, вона наважилась встати і піти до баронета, ніби щось їй в ухо шепотіло що вона прям має це зробити. Попросити про допомогу.

Хлопець явно був шокований, бо цього разу юна графиня дивилась прямо в очі свойому однокурснику. Очі у дівчини поряд з ним почали блищати від сліз

— Я не буду вам заважати, - мовила Нея. 

— Ні, ви мені теж потрібні, - Верніс все ще через силу, напружуючи усю свою волю зупинила Нею схопивши дівчину за руку.

— Щось трапилось, - запитав баронет.

— Тіріоне, мені потрібна ваша і вашої сестри допомога. Відведіть мене з балу, будь ласка.

— Але ж ваш брат.

— Його тут нема, … Тіріоне, будь ласка!

— Візьміть мене під руки і … якщо побачите Альберта не дайте йому побачити мене, чи мені його.

І дійсно не встигли вони договорити як відчинились двері і в залу увійшов принц. Тіріон і Нея схопили Верніс і вивели графиню через інші бокові двері. І Альберт не встиг її побачити. 

Вони швидко спустились вниз сходами палацу і хотіли вже сідати в карети, та Верніс їх зупинила.

— Не можна, кучери розкажуть його високості де ми. 

— І до нас з вами теж не можна, ваша подруга напевно бачила що ви підійшли до нас. Так що він в першу чергу шукатиме в наших маєтках. І ще… ще нам потрібно перевдягтись, - зрозумівши до чого клоне дівчина продовжив Тіріон.

— В такому разі нам в Академію, там є наш студенський одяг і моя зброя, - відповіла молода графиня.

— Ну в такому разі, нам таки потрібна карета, Альберт все одно буде шукати нас в Академії, звідти ми вже підемо пішки, - мовив баронет.

Вони повернули на місце де стояли карети і Тіріон показав знак щоб якась під’їхали.

— Пане, ви щось надто рано, до того ж пані Верніс, принц тільки но приїхав. Він засмутиться якщо вас не побачить.

Про роман між Верніс і Альбертом схоже знало все королівство. І схоже все королівство за цей союз і вболівало. Ну або більшість кучерів палацу були шпигунами Альберта.

— Мені погано, мені потрібні мої пігулки котрі я забула в Академії дворян, довезіть нас туди. Вони дуже, дуже потрібні… Будь ласка. Баронет і його сестра мені допомагають.

— Звісно пані, - а про себе подумав, - думаю пігулки приймати вже пізно, ви носите байстрюка, пані, від принца… чи від його дружків, бо чутки ходять…

Тіріон і возниця допомогли дівчатам залізти в карету. А потім Тіріон і сам заліз. 

Вже в кареті, коли вони виїхали за палац і поїхали вулицями нічного міста Тіріон спитав, - Верніс, що трапилось?

— Тіріоне, тобі не здається це дивним що ми святкуємо одруження мого брата, герцога Магнуса без нього? 

— Ну принц настільки обрадувався що у його ліпшого друга наречі жінка і наречена, що вирішив влаштувати свято. 

— Відразу після повернення з місії на прикордонні, де він мав би бути з моїм братом?, запитала графиня.

Це був дійсно важливий аргумент, до того ж Тіріон сам відчував що з принцем “щось не так”, інтуітивно. Тому з таким відчаєм і бився за сестру на дуелі. 

— Я чула ви билися з ним на дуелі, він вас сильно поранив?

— Та ні, і він прислав білого мага щоб той заживив рану. 

У цей час Нея слідкувала за графинею, а точніше як та нервово чеше своє зап’ясття, вона придивилась і побачила білі полоси. Схоже на ті відмітини котрі залишаються на деякий час після того як рану заживляє білий маг. Вона схопила руку дівчини в свої маленькі ручки і притисла до грудей.

— Пані, Верніс…, ми з Тірі вам віримо. Не бійтеся, братику, правда ми їй допоможемо щоб це не було?

— Звісно, Верніс ми тобі допоможемо. 

— Неє, не потрібно мене звати на ви, я не набагато старша за тебе. Більш за те я на пів року молодше твого брата. У нього день народження зимою на початку року, а у мене влітку.

Те що Верніс знає його день народження, стало несподіванкою для Тіріона. Точніше те що пам’ятає.

— А у мене весною, відповіла Нея. 

— У брата восени, отже у нас повний комплект, - з легкою посмішкою мовила Верніс.

— Цейво, Нея, вибач що не приїхав і не привітав.

— Тіріоне Ітіль, досить вибачатись, я ж цілком розумію що коли поряд такі гарні панянки поряд, то нікому нема діла до сестри - сірої качечки.

— Ніяка ти не сіра качечка.

— Вибач, якщо це через мене, - мовила Верніс.

— Та ні, це хлопці, що твій принц, що мій брат, однакові.

— Не однакові, твій брат не такий. Він тебе захищав на дуелі

Тіріон тим часом потупився в свої руки, котрі він нервово то зжимав то розжимав.

— Тірі, я пошуткувала, ти у мене найкращий. 

— Ні, ти дійсно права. Я міг би більше приділяти часу вам з матінкою, - дещо сумно відповів баронет.

Тим часом карета під’їхала до будівлі Академії. Вийшовши з карети, герої відчули як на їхні голови починає падати дощ. І навіть чутно віддалені звуки грози, котра наближається.

Металеві ворота були підняті. Вони постукали клепалом в двері що були за ними.

Дощ почав посилюватись.

Постукали ще раз.

Загорілось світло. І почулись кроки. Двері відкрив майстер Сиріол. 

— Чому ви не на балу, особливо ви юна пані. Вказав він на графиню.

— Хай заходять, - почувся інший голос, це був майстер Тейрін

— Але ж коханий, їхня високість точно розгнівається, - відповів Сиріол Тейріну.

— Ну напевно щось серйозне сталось, що відмінниця і цілком відмінник зі своєю сестрою втекли з балу. Це вже не адюльтер за спиною принца. Можливо пані почула мої слова про котильйон. Нарешті знайшла друзів котрі мають достатньо волі кинути виклик тому … нахабі.

— Проходьте пан та пані студенти і пані майбутня студентка, - посміхаючись мовив Тейрін вже в сторону Верніс, Тіріона і Неї, - не слухайте цього милого буркуна. 

Верніс і Тіріон з подивом дивились на вчителів. 

— Цейво… ми не знали що ви…

— Геї? Ну так є грішок за нами. І ви нікому не кажіть (якщо вам ще подобаються наш стиль викладання, бо нас звільнять).

Оговтавшись, Верніс мовила, - Нам потрібна ваша допомога

Альберт та його поплічники

Коли принц зайшов то він почав шукати Верніс, та графині ніде не було. Він пройшовся залою

— Альберте, ви бачили короля? Як там ваш батько, - запитав хтось з дворян.

— Все нормально

— Як війна з немертвими, - це був вже голос майстра Ултуана

— Є прогрес (смішний прогрес в тому, що це саме він, Альберт розбудив некромантів щоб дістати меч Дарк Блад, а інший гумор в тому що якщо він не знайде Верніс то його планам…)

Побачивши Фіону він підійшов до дівчини.

— Альберте ви хочете потанцювати зі мною, чи як тоді піти в дальні кімнати? 

— Якось іншим разом, ви не бачили Верніс.

— Бачила, вона побігла до того баронета, Ітіль з Вікторії, і вони разом і з ще якоюсь дівчиною кудись щезли. 

(Гррр, Тіріон!, внутрішньо крикнув Альберт. Цей … малий не тільки кинув Йому виклик, але і викрав Його Верніс, ту котра має належати тільки Йому і є ключем для його плану). 

— Може потанцюємо, - дівчина схопила Альберта за руку. 

Принц розмахнувся і кинув дівчину до долу.

— Блядь, відстань!, крикнув він.

Коли всі навколо почали дивитись в його сторону. Принц подумав, от я зараз відкрию двері в тронну залу і ви всі помрете, чи більшість. Але ж меча напоїти я не зможу, а отже контролювати і підсилювати демонів. До вечора стража оговтається і знищить демонів, разом з монстром-королем. А через декілька днів сюди з перемогою приїде Магнус і йому доведеться стати королем… з тією ельфійкою. А моя голова буде скинута за стіни. Ні… я не згоден. Тре відшукати Верніс, або придумати альтернативний план… якщо я її не знайду до завтрашнього вечора. Бо “мої дітки” без мого контроля вже почали вилуплятись

Принц похлопав в долоні, - Чого витрощилися, ану всі звідси, балу не буде. І сам швидким шагом пішов до карет. 

— Бачили мою Верніс?

— Так, вона кудись поїхала з баронетом Ітіль і ще однією дівчиною, такою незвичною, у неї очі різних кольорів. Вашій дівчині було погано… Можливо вам слід очікувати на байстрюка.

— Ану цить, ще щось ляпнеш і я тебе приб’ю. 

Хоча… можливо, дійсно Верніс вагітна. Відвар з трав не має 100 відсоткової ефективності…

Тре їхати в Гільдію (найманих вбивць, шпигунів, мародерів, шукачів артефактів), от хлопці обрадуються. Не тільки я можу бути батьком, але і вони, - думав принц.

— До Темного палацу барона Лауріса мене.

В кареті Альберт вирішив придумати план Б. Навіть такі нишпорки і вбивці як люди барона Лауріса можуть не знайти Верніс і брата з сестрою Ітіль до завтра. Чи взагалі до повернення Магнуса. Діставши з внутрішнього карману карту континенту Альберт придивився. Погляд його впав на імперію Асаш. Там правив властолюбивий імператор Ашрам, він мріяв не тільки про силу але і про безсмерття і тому … спав з власною дочкою. А що якщо я йому запропоную і владу і безсмерття. Чи відасть він дочку мені. Якщо я приведу декілька своїх “дітей” йому і покажу на що вони здатні… 

Тим часом принц під’їхав до воріт Темного палацу барона. Той вже зустрічав принца, бо це була ніч і саме зараз Гільдія робить свої справи. 

— Доброї ночі мій Повелителю, ви вже задіяли свій план же ж. Я можу вас привітати з тим що Ерланд став демонічною імперією?

— Ні, бароне. Ключ втік.

— Вона радше замок з диркою для ключа, хе-хе-хе. Невже ми мало ламали її волю, та й ви своєю силою?

— Цить бароне, - Альберт дав знак кучеру їхати. 

— Бароне у мене для ваших людей дві місії.

— Знайти замок, - хе-хе-хе, і що ще…

— Встановіть вибухівку в королівському палаці, щоб той обвалився при вибусі.

— Це потрібно буде багацько вибухівки, хе-хе-хе., - відповів барон.

— Ключ потрібно шукати в її домі біля палацу, маєтку барона Вікторії і в Академії дворян. 

— Добре, але це буде дорого коштувати. 

— Що ти хочеш?

— Хочу щоб ви мене зробили схожим на себе демоном. Інкубусом.

— Добре, але зараз не можу. Поки мій меч спраглий до крові, - відповів принц.

— В такому разі, подаруй мені одну з твоїх дітей, покажи як ти це робиш.

— У тебе є дівчина на прикметі? Не забувай вона має бути молода, дуже молода, краще за все того віку коли у жінок бурлить сексуальна енергія, до тридцяти років.

— А нижня планка?

— Ну коли в жінці прокидається сексуальна енергія, коли в неї кожного місяця починає йти кров.

— Йдіть зі мною, барон повів Альберта в палац, там вони звернули в коридор, аж поки в кінці коридору барон Лауріс відкрив двері в кімнату без стуку. Там заспана піднялась дівчина з довгими чорними косами і карими очима. Дівчина-підліток на вигляд не більше п’ятнадцяти років. 

— Пане щось трапилось, - запитала дівчинка.

— Лея, це принц Альберт, ти повинна зараз йти з ним

— Що це за дитина, спитав принц. 

— Її батько заборгував нам гроші.

— Зараз я вдягнусь…

— Лея, не потрібно. Йди так, в нічній сорочці. 

Дівчина було хотіло возразити, але побачивши що барон гнівається і подумавши що якщо вона не послухається то у її батька будуть проблеми.

Коли дівчинка підійшла, принц ніжно провів по її шиї рукою і мовив, - Ходімо зі мною.

Барон повів їх у данжон.

— Коли скажете своїм людям, хай дівчат привезуть, а хлопця можна вбити. Інша дівчина буде бонусом для тебе і твоїм людям, бо Верніс мені потрібна для обряду.

— Хе-хе-хе, - прозвучав зловісний сміх.

Історія замовчує деталі того що там трапилось. Та через деякий час, з палацу виїхала карета з принцем, а за нею декілька вершників в три напрями.

Верніс, Тіріон та Нея

— Ну то що трапилось, чарівна панночко, - запитав майстер Тейрін у Верніс.

— Мені потрібно сховатись від принца…

— Нам потрібно сховатись від принца Альберта і дочекатись до повернення герцога Магнуса, або якимось чином потрапити у форт Фейріл, де він може бути, - перебив графиню Тіріон.

— Ви ж ніби з ним зустрічались, - запитав майстер Сиріол

— Він… він, Верніс знов почала чесати власне зап’ясття, цього разу це побачив Тіріон і схопив дівчину за руку.

— Його високість повів себе недостойно щодо пані і вона більше не має змоги це терпіти, - відповів замість дівчини баронет.

— Ну вони напевіно можуть просто розійтись. Її брат і принц близькі люди. 

— Ви чудово знаєте, що Альберт вважає жінок своєю власністтю, з іскрами в очах відповів Тіріон.

— Тихо, тихо Тіріоне, спробував заспокоїти Тейрін, майстер Сиріол так само як і я (на цьому слові Сиріол посміхнувся і злегка кивнув) за вас, ми цілком знаємо вдачу принца. Але зрозумійте, приїхавши сюди ви і нас втрутили. Він чи його люди будуть вас шукати в Академії.

— То що нам робити, - запитав у майстра Тіріон.

— Ви перевдягайтеся, бо в бальних сукнях по місту особливо не побігаєш, а потім швидко йдіть в директорську кімнату, є у мене ідея, - кинув в сторону студентів майстер.

Потім майстер Тейрін кинув слова і свойому коханому, - Сиріоле, ти теж не стій як вкопаний швидко одягайся, нам потрібно залишити Академію.

— Ми підемо разом зі студентами.

— Ні, коханий, ми зробимо так щоб їх не знайшли. Хоча б деякий час.

На першому поверсі біля виходу до тренувального поля, де студенти тренувались влітку і де тренувались верховій їзді. Були кімнати-роздягальні. Великі кімнати, з вбудованими кабінками де були бочки для купання. А ще там були шафи для зберігання тренувального одягу, зверху на який одягались обладунки чи інший одяг. Замикались шафи на простий кодовий замок з чотирьох цифер.

Коли Тіріон пішов в кімнату для хлопців Нея хотіла піти за ним, та Верніс її вхопила і потащила в кімнату для дівчат 

— Допоможи мені з сукнею.

Нея кивнула головою. У неї (як і у Тіріона) був досвід зав’язування корсетів. Хоча Вікторія не була бідним баронством, їхня матінка леді Кетрін вважала, що потрібно тримати слуг якнайменше і якнайбільше намагатись робити все самому. Тому Нея, коли брат поїхав на навчання, допомагала матері одягати і роздягати сукню, розв’язувати корсет, а от зав’язувати було важкенько.

Дівчина підійшла до спини Верніс, де широка атласна стрічка утворювала акуратний, але тугий бант. Нея обережно розв’язала зав’язки, звільняючи петлі, і почала повільно послаблювати шнурівку, по черзі тягнучи за перехрещені шнури. Важливо було робити це рівномірно і поступово, щоб не защемити шкіру Верніс, що була прикрита тонкою сорочкою.

Коли шнурівка була достатньо послаблена, щоб не тиснути, Верніс глибоко видихнула.

Нея просунула пальці під бретелі сукні на плечах Верніс і потягнула важку тканину вниз. Сукня, з її численними спідницями, криноліном і підкладками, важким водоспадом впала на кам’яну підлогу роздягальні, оточуючи дівчину хмарою мережив і парчі.

Залишився лише корсет — конструкція зі щільної тканини, посилена китовим вусом. Його все ще тримала шнурівка та спеціальні гачки спереду.

Нея швидко обійшла подругу і стала перед нею. Вона по черзі розщепнула гачки бюска — вертикальної металевої планки спереду, що утримувала конструкцію. Коли останній гачок відійшов, корсет послабився і розкрився. Нея обережно притримала Верніс, аби та не втратила рівновагу від різкої зміни відчуттів, і допомогла їй зняти жорстку конструкцію з талії.

— Свобода! 

Верніс розвела плечима і відчула, як її тіло розслабилося. Вона залишилася в одній тонкій батистовій сорочці та панталонах, що призначалися для носіння під бальною сукнею.

— Давай я тебе звільню, — Верніс обернулася до Неї, яка вже стояла спиною до неї і намагалася дотягнутися до шнурівки.

Неїна довга біла сукня, що була, ймовірно, для її першого балу (це виходить цей її бал був першим) і мала глибокий виріз, підкреслюючи грацію та вже не маленькі груди, які вона успадкувала від матері, виглядала не менш складною у роздяганні. Верніс одразу ж обхопила широку стрічку на її спині і впевнено, але акуратно, почала розпускати бант.

— Яка ж ти вправна! — здивовано промовила Нея.

— Після багатьох балів доводиться вчитися цьому мистецтву, — посміхнулася Верніс, швидко послаблюючи шнурівку. 

Коли шнурівка на спині Неї була повністю ослаблена, Верніс підхопила бретелі і стягнула важку тканину. Сукня спала на підлогу.

— А тепер бюск, — Нея розвернулася.

Верніс наблизилася і, заплющивши очі, сфокусувалася на роботі. Швидкими, вправними пальцями вона розчепила всі гачки бюска спереду, звільняючи молодшу дівчину від жорсткої конструкції.

— Ох, — видихнула Нея, випрямившись і потираючи боки. — Це значно краще.

Нея потягнулася до своєї бальної сукні, щоб зібрати її 

— Стривай, Неє, у тебе є тренувальний костюм?

Нея зніяковіла. — Ні. Я ж тільки на другий день у місті, я лише поступаю... Мені його ще не встигли пошити. 

— Що ж... — Верніс відкрила свою шафу і дістала згорнутий синій комплект. — Ось мій старий, з молодших класів...

Вона простягнула його Неї, але потім завагалася, поглянувши на неї. Неїні груди, хоч вона була на три з половиною роки молодшою, були помітно більшими, ніж у Верніс, і навряд чи помістилися б у її старий костюм, хоча б тому що груди самої Верніс були меншими… навіть зараз.

— Ні, не підійде, — Верніс швидко засунула одяг назад. — Я знаю, чий костюм підійде. Фіони. Її шафа сьома від краю.

— Ти його поцупиш? Не можна

— У Фіони є звичка забувати зачиняти шафу, а якщо і зачиняє, то завжди ставить одну й ту ж комбінацію: 0-2-0-8. Це місяць, день, коли … день народження того….

— Альберта?

Верніс швидко підійшла до шафи, що стояла на сьомому місці. Вона клацнула циферблатом, ввела комбінацію, і замок одразу відчинився. Всередині висів акуратно складений комплект костюма для тренування.

— Я ж казала, — прошепотіла Верніс, витягуючи одяг. Вона дістала зі своєї шафи маленьку золоту монету, швидко поклала її всередину шафи Фіони та зачинила замок. — Позика з відсотками. Вона не знайде його до ранку, а до того часу нам буде все одно. А тепер швидко.

Обидві дівчини схопили тренувальні костюми, почувши ім’я принца Верніс ніби заклякла. З однієї сторони їй кортіло до нього, але вже слабше ніж зазвичай. З іншої сторони їй стало бридко, вона знов почала нервово дерти своє зап’ясття.

— Верніс, що трапилось…, - Нея торкнулась плеча графині.

— Не торкайся мене, я грязна. 

— В сенсі, спітніла після сукні? Так і я теж.

— Ні, в іншому сенсі… Ти, ти не знаєш що він, що вони зі мною робили.

Нея зрозуміла що то за біла пляма, Верніс намагалась покінчити з життям.

— Ти думаєш, я не хотіла б мати нормальне життя. Зустрічатись з нормальний хлопцем. Спробувати піти на побачення, можливо навіть з твоїм братом. Я ж знаю що він в мене вже декілька років закоханий, колись він навіть мене навіть запросив…

—  Він… єдиний з усіх хто в мене закоханий не побоявся принца і освідчився, і запросив на побачення. Це, це було два роки тому…

— Я б хотіла піти…, адже я розумію що принц мене не цінує. Але, але коли він поряд, я втрачаю волю. Ніби це якась магія… Він може змусити робити будь що.

Нея зробила крок і обняла Верніс.

— Коли це закінчиться, ви сходите на побачення. Я дозволяю (хоч сама Нея відчувала не тільки сестринські відчуття до Тіріона, та до дівчини вона відчувала співчуття. Магія принца і на неї діяла. І якби Тіріон тоді в саду не втрутився, не бився на дуелі, не відомо чим би це завершилось). І— І тому нам зараз треба швидко перевдягтись, — додала юна баронетка. Нея почала одягатись сама і допомагла Верніс, котра ще була в якомусь стресовому стані, котрий Нея не розуміла,  одягтись в тренувальний костюм.

Обидві дівчини схопили тренувальні костюми. Комплект, який Верніс витягла із шафи Фіони, був, як і всі в Академії, виконаний із темно-синього, майже чорного, еластичного матеріалу. Це було Дихаюче Полотно — щільне, але напрочуд легке на дотик.

Верніс першою швидко натягнула свій костюм. Ніяких шнурівок чи складних застібок — одяг легко ковзнув по тілу. Полотно одразу ж охопило її струнку фігуру.

Коли вона застібала на рукаві мініатюрну металеву кліпсу, її погляд ковзнув по зап'ясттю, де все ще виднілися білі смуги. Образ Альберта, його дотики... Вони здавалися фізично брудними. Верніс відчула, як її тіло стискається. Її рука піднялася, щоб знову роздратувати подряпини, і вона завмерла, ледь дихаючи, наче заклякла.

— Верніс, ... — Нея, яка щойно натягла штани, помітила застиглу фігуру подруги.

Розуміючи що дівчина в стані важкої травми, інтуітивно, Нея підійшла ззаду, але цього разу не доторкнулася. Натомість, дівчина почала швидко, але спокійно пояснювати, як правильно розправити туніку, голосом, що не допускав заперечень.

— Зараз не час. Ти потрібна мені, Тіріону, а він потрібен нам обом. Нам треба одягнути  щось, що не приверне увагу на вулиці. Тут, в Академії, ми в небезпеці не менше, ніж у палаці. Вони напевно скоро дізнаються, що ми тут. Кожен крок зараз має бути заради того, щоб це закінчилося. Ти не грязна. Ти — графиня Фейрілу з героїчного герцогства Емірі Верніс Тіріен , і ти рятуєшся. Швидше.

Голос молодшої дівчини, хоч і тремтячий, був на подив твердим. Це вихопило Верніс із полону власних думок. Вона глибоко вдихнула, обережно опустила руку від зап'ястя і, нарешті, повернулася.

— Добре.

Нея полегшено кивнула і продовжила одягати «позичений» костюм. Туніка легко ковзнула через голову. Верніс, яка вже опанувала себе, допомогла Неї поправити комір, що став набік.

— Ох, — видихнула Нея, випрямляючись. — Він сидить... ідеально.

— Це костюм Фіони, — Верніс зачинила свою шафу. — Вона обирає одяг, щоб похизуватися. У нашому випадку це спрацювало.

Обидві дівчини тепер були в однакових, функціональних темних костюмах, що дозволяли злитися з нічним містом.

— Ходімо, — Верніс махнула рукою у бік дверей. — Майстер Тейрін нас чекає. І Тіріон теж.

Вони швидко попрямували до виходу з роздягальні. В центрі зали перед сходами стояв Тіріон і нервово зжимав і розжимав руків’я меча. А в очях горіли вогні. Нея чудово знала цей погляд. Отже він підслухав…, - подумала баронетка, це звісно не красиво, але…

Побачивши їх, Тіріон зробив крок назустріч. Верніс одразу ж відчула його погляд, гострий і сповнений болю, і інстинктивно опустила очі, як робила це завжди, через сором. Вона скерувала погляд куди завгодно — на кам’яну підлогу, на мокрі вікна, на кут, але тільки не на обличчя юнака, котрий колись запросив її на побачення. У присутності будь-якого чоловіка вона відчувала зараз лише страх і глибоку огиду до самої себе.

Вона вже хотіла пройти повз нього до сходів, коли він, не сказавши ані слова, швидко простягнув руку і схопив її за зап’ясття — те саме, яке вона щойно дерла нігтями.

Верніс задихнулася. Її реакція була миттєвою і болісною: вона рвонула руку, наче її щойно торкнулося розпечене залізо, і зробила крок назад. Страх затьмарив її розум, і вона підсвідомо готувалася битися, наче потрапила в пастку.

Тіріон, бачачи цей переляк, не відпустив, але й не посилив хватку. Його великий палець лише обережно, майже благоговійно, торкнувся її пульсу.

— Не... відпускай... — майже несвідомо прошепотіла Верніс,  і ці слова застрягли у горлі.

— Я цю руку не відпущу аж поки ми не зустрінемось з вашим братом, — сказав Тіріон. Його голос був тихий, але твердий, мов сталь меча, і в ньому не було ані краплі пристрасті, лише чиста, незламна обіцянка. — Ти не сама.  Ми йдемо до Магнуса. І поки ми до нього не дістанемося, ти будеш поруч. Ти в безпеці.

Верніс відчула дивний розрив. Частина її, зломлена травмою, кричала від жаху, вимагаючи звільнення від цього чоловічого дотику. Але інша частина, та, що знала Тіріона — друга, товариша, єдину людину, яка наважилася кинути виклик принцу заради неї — почула у його словах не примус, а непохитний захист.

Сльози знову почали набігати на очі, але цього разу вони не були сльозами відчаю. Вона не висмикнула руку, але й не відповіла на дотик. Її тіло напружилося, потім повільно, мляво розслабилося. Вона лише кивнула, ледь помітно, дивлячись тепер на їхні зчеплені руки, наче на єдину, видиму нитку, що пов’язувала її зі світом живих.

— Добре, — врешті-решт прошепотіла вона. — Ходімо.

Тіріон кивнув Неї, і вони втрьох рушили до директорської кімнати, Верніс і Тіріон — рука в руці. 

Директорська була простора кімната - кабінет. З довгим столом, де викладачі погоджували план навчання та доповідали директору. Директора зараз не було. Біля столу стояли майстри Тейрін і Сиріол, на столі лежала мапа. Також у кімнаті, розташований біля однієї зі стін, був великий, добре розпалений камін. На столі лежав аркуш паперу і було перо.

— Тіріоне, йди сюди.

Верніс не хотіла відпускати його руку, та її руку перехопила Нея. Верніс неохоче відпустила Тіріона, але її погляд був прикутий до його спини.

Майстер Тейрін схилився над великим, акуратно виконаним сувоєм, виготовленим із міцного пергаменту, з печаткою в нижньому куті. Це був офіційний план каналізаційної мережі міста.

— Це мапа каналізації, — продовжив Тейрін, вказуючи на пергамент пером. — Бачиш отой круг, який я намалював? Це Академія. Бачиш ті галки? Це місця для перепочинку Очищувачів каналізації. Там вони миються, сплять, їдять. Очищенням вони займаються в кінці кожного місяця, отже, у вас два тижні тиші, доки там буде порожньо. Вам там доведеться переховуватись, чекати повернення герцога.

Сиріол підійшов до столу, поклавши руку на плече Тейріна.

— А якщо буде зовсім кепсько... кажуть, десь там є прохід у катакомби, котрий веде за місто. Це ваша остання надія. Але його непросто знайти.

Майстер Тейрін вирівнявся і подивився Тіріону прямо в очі.

— Тіріоне, ти маєш перемалювати цей план, так щоб тільки ти зміг його розуміти. Ну і твої подруги теж. Я знаю твій мозок, ти зможеш. Цей документ, він не повинен потрапити до рук принца чи його людей. Якщо його знайдуть тут, вони вас знайдуть. Коли закінчиш, кинь оригінал у вогнище каміну — він, як бачиш, збоку в стіні кімнати.

— А ще, — додав майстер Сиріол, окинувши поглядом їхній темний тренувальний одяг. — Цього одягу бажано позбутись. Він теж помітний. Принц шукатиме дворян у формі. В місті вам потрібно буде купити звичайний одяг, бажано взагалі простого народу. Він не привертатиме уваги.

Тіріон стиснув кулаки.

 Я все зроблю, майстре, — твердо відповів баронет. — Ми почнемо негайно.

Коли Тіріон закінчив, кинув план вони всі спустились вниз. Майстер Тіріел взяв великий металевий кіл і підійшовши до каналізаційного люку, підняв його.

Тіріона, Верніс та Нею відразу обдало смородом.

— Там внизу, біля сходів мають бути маски з фільтрами. В кімнатах герметичні двері і окрема вентиляція, так що там не буде цього запаху. Настільки сильного не буде.

— Як воняє, - скривилась Нея, та полізла за братом. Через деяку паузу за ними полізла Верніс.

— А ми куди, - запитав Сиріол у свого коханого

— В бордель до дівок прогулювати наші зарплати.

— Так ми ж геї, - возмутився майстер

— Тому і до дівок. Ніхто не знає, крім цього юнака і цих юнок що ми геї, сьогодні ж має бути святкування, а отже це доказ того чому нас нема в Академії. Все заради них.

— Як завжди, жертвуй заради когось.

— Заради дітей, йолоп. Без них Ерланд впаде, - відповів майстер Тіріел

(Музичне інтро для мультимедійної версії)

Sewers hum with dripping lies,

Shadows claw at candlelight.

A prince is running out of time,

His crown is rust, his throne is night.

But somewhere in the dark below,

A heartbeat dares to say “not yet”—

Three sparks refuse to let it go,

A blade, a whisper, no regret.

Every rewind is just a door,

Every scar a map to more.

If the gods laugh, let them choke—

We’re writing hope in broken smoke.

[Chorus]

One more dawn, one more fight,

We’ll tear the script and steal the light.

Not for glory, not for kings—

Just for the song the morning sings.

One more dawn, one more breath,

We’ll dance along the edge of death.

Let the hammer fall, let the anvil ring—

We choose the sky, and we choose to sing!

A baronet with shaking hands,

Carries ghosts he can’t outrun.

A sister’s courage, small but grand,

Turns poison moss to loaded gun.

A broken girl with fire inside,

Her eyes flicker, then ignite—

The chains are loud, but hope is wide,

And wide enough to blind the night.

Every “almost” is a seed,

Every wound is what we need.

If the clock rewinds again,

We’ll plant the future in the pain.

[Chorus]

One more dawn, one more fight,

We’ll tear the script and steal the light.

Not for glory, not for kings—

Just for the song the morning sings.

One more dawn, one more breath,

We’ll dance along the edge of death.

Let the hammer fall, let the anvil ring—

We choose the sky, and we choose to sing!

When the necromancer calls,

When the prince forgets his name,

When the hero stumbles through the walls—

Remember: dawn is not the same

As yesterday.

It’s ours to claim.

[Final Chorus – full band + children’s choir echo]

One more dawn, one more fight!

(One more dawn!)

We’ll tear the script and own the light!

(Own the light!)

Not for thrones, not for rings—

Just for the song the morning brings!

One more dawn, one more breath!

(One more breath!)

We’ll laugh inside the jaws of death!

Let the hammer fall, let the anvil sing—

We choose the sky, and we choose to win!

[Outro – fading harp & heartbeat drum]

Tick-tock, Time, your joke’s on you—

We’re the punchline coming true.