За маскою богів

 "Його танці - з них неможливо відвести погляд..."

    Приблизно так Хонсу висловлював своє захоплення Альвасару. Йому було важливо описати кожний рух, кожний жест танцівника, щоб посланець міг спробувати уявити цю найдивовижнішу сцену. А образи, які він створює, а настрій... Навіть час, який той обирає для танців, ідеально вписується в атмосферу. Ти ще більше починаєш занурюватися в його світ. Цікаво, скільки ж сил йому потрібно задля передачі такої глибини сюжету? Хонсу вже забув, коли та чим так сильно захоплювався.

- Якщо не помиляюся, раніше тобі подобалося напиватися й бешкетувати, - нагадав Альвасар.

- ...Ну це не рахуємо. Мені досі це подобається. Тільки-но зараз мене ніщо не тримає.      

    Також посланець згадав його захоплення статуетками, але вони не приносили йому такої радості.

    Хонсу намагався не згадувати при ньому вечір їхнього знайомства з Амоном, та кожного разу, коли вони проходили поблизу його покоїв, мандрівник починав сяяти. Вже минув місяць відтоді, а почуття провини ніяк його не відпускало. Та Альвасар взагалі не звертав уваги на його сяйво й продовжував спілкуватися як завжди. Зовсім не схоже, що він може бути чимось незадоволений. У цьому випадку, ймовірно, можна трохи й розслабитися. Сподіватимемося, що це не стане його помилкою.

     Щотижня Ібріс приходив до Хонсу хай у різних, але тих самих сліпуче білих образах, що й першого разу. Мандрівник хоч і радий спостерігати за його танцями, та різноманіття в них досить невелике. Зазвичай танцівник подає йому один і той самий сюжет різними рухами. Ймовірно, він поки не в змозі зрозуміти, що від нього очікують.

- Можеш дати йому конкретні вказівки щодо танців, - запропонував Альвасар.

- Я не хочу. Мені хотілося бачити його самовираження, а не пошану до моєї особи. Ненавиджу бути богом...

- Свобода часто лякає. Не здивуюся, якщо і з Амоном він обговорює свої танці. Ти можеш дати йому свободу, але під виглядом умов. Гадаю, так йому буде спокійніше.

- Сказати легше, ніж зробити. Хоча, з ким я говорю... - окинув посланця поглядом та глибоко зітхнув. - Я подивлюся, що можна зробити.

   Після відходу Альвасара Хонсу підійшов до берега озера Мут та деякий час уважно дивився у своє відображення. Потім, впевнившись, що поруч нікого немає, мандрівник підняв своє дзеркало, повністю зроблене з води, й почав у нього дивитися. Його рама текла чітко по колу, поки центр спотворювався водяними брижами. Всередині відображення Хонсу бачив лише половину себе. Друга сторона була повністю в тіні, що нагадувала йому ту частину Місяця, якої не видно людському оку. Він так вглядався туди, що здавалося, ніби спілкується з дзеркалом. Так і було. Мандрівник розумів усе, що воно йому казало. З часом частина обличчя почала спотворюватися, а потім відвертатися від нього. Відображення точно не хотіло показувати йому те, на кого він поступово перетворюється, та все ж мандрівник стояв на своєму. Йому було важливо зрозуміти, що наразі сидить всередині його Ба. Відображення повністю повернулося до нього спиною, відкривши другу половину тіла, яка повністю була покрита шрамами. Вони були різними. Зазвичай це були шрами від опіків, але на лопатках зображалися поздовжні, як після глибоко порізу. Для нього й так було зрозуміло, що минуле залишило йому чимало травм. Його більше спантеличило те, що почали з'являтися нові. Та з чим це могло б бути пов'язано, він повинен здогадатися сам. Після цього дзеркало різко стекло назад у озеро, залишивши всередині Хонсу неприємний осад. Він повернувся до себе, ліг на ліжко й почав думати над побаченим. 

   Удень Ібріс розповів Амону про свої спостереження за Хонсу під час танцю. Мандрівник протягом усього виступу виглядав якимось засмученим. Ніби усі ці танці більше не задовольняють його. Як танцівнику, Ібрісу було зовсім неприємно за цим дивитися. Амон на деякий час замислився. Хонсу завжди подобалися його виступи. Не могли ж вони йому раптом набриднути. "Щось він дуже дивний останнім часом..." Паралельно із цим, Ібріс встиг обговорити з божеством наступний танець, який повинен бути через кілька днів. Тут Амон згадав, що колись той танцював для нього у незвичному на той момент образі, а тому був би не проти повторити цей досвід та ознайомитися з іншими сюжетами, що криються всередині цієї людини. Нехай знову виступить для божества у білому вбранні. Та обере сюжет не тільки про Амона, а й про інших богів. Так буде набагато цікавіше. Ібріс погодився з ним та попрямував додому.

    Після завершення своїх справ Амон збирався покинути межі храму, але шлях йому загородила Мут, яку не влаштовували його безкінечні мандри вглиб пустелі. Сказала, якщо йому так хочеться поміркувати над своїм життям, то хай звертається до Тота чи Анубіса, та тільки в межах комплексу. Вона втомилася постійно шукати його серед моря піску. Амон спокійно її вислухав, відсунув убік та все одно пішов у своє улюблене місце. Хоча його вже важко назвати улюбленим, оскільки дружина постійно до нього приходить. Треба знайти інше місце. Богиня вже збиралася піти із ним, але її гукнув Хонсу, який почув всі обурення, гуляючи поряд із їхнім озером. Сказав, що оскільки їй нудно проводити час без чоловіка, то може спілкуватися з ним. Мандрівник розуміє, наскільки важливо мати особисте місце, тому перевів увагу Мут на себе. Не сказати, що їй загалом цікаво розмовляти із цим створінням. Вона хотіла відсунути його так само, як Амон її, та піти далі, але він виявився дуже важким. Хлопець посміхнувся та сказав:

- На словах ти явно сильніша за тіло, - дружньо обійняв за плече та повів її гуляти храмом.

- Забери руки! Холодно! - жінка відкинула його руку, але все одно пішла з ним. - Про що мені з тобою говорити?

- Нащо ти так тримаєш його під своїм к...своєю рукою?

    Мут на мить замислилася. Вона ж це робить не для того, щоб йому нашкодити. Якщо за ним не доглядати, невідомо, що той влаштує у її відсутність. Вона стільки разів спостерігала прояви його жорстокості, що це вже стало звичкою. Навіть якщо, здавалося б, Амон просто йде у пустелю, в неї прокидається відчуття, ніби щось повинно піти не так. Її Ба в такі моменти зовсім неспокійне. А ще, коли вона до нього приходить, він ділиться з нею своїми думками, на які та може дати відповідь.

- Ти ніби думаєш, що без твоєї присутності він перестане тебе потребувати, - припустив Хонсу.

- Ем, ні. Я просто знаю, що без мене він стане небезпечним. Ти не знаєш його так довго, як я. 

- Небезпечним? Сумніваюся, що він здатен зруйнувати все за власним бажанням. 

"Особливо враховуючи моменти, коли той малий наляканими очима дивився на мене та просив допомоги."

- Ха-ха. Подивись на нього, коли не буде Тутмоса, а потім сумнівайся. Коли Амону дають владу, він перетворюється на холоднокровного тирана.

   Хонсу на якийсь час замовк, занурившись у думки. Уявивши Амона із серйозним обличчям  - приблизно як тоді, на березі - який спокійно приймає жорстокі рішення, всередині мандрівника ніби ринула хвиля невеликого задоволення, що злегка відобразилася на його обличчі. І богиня не могла це не помітити.

- Не подобається мені твоя посмішка.

Хонсу подивився на неї та в цю ж мить опустив куточки своїх вуст. 

- Від тебе іншого очікувати не можна. Мені просто стало смішно, уявивши його серйозне обличчя.

- Я подивлюся, як ти посміхнешся, коли побачиш це наживо.

    До цього моменту вони вже підходили до покоїв Амона, куди той встиг повернутися з пустелі. Істоту трохи спантеличила картина того, як ці двоє йдуть поруч і спілкуються. Вони ж не ладнають між собою, чому тоді гуляють разом? Мут веліла чоловікові не думати про це та, як завжди, поспішила займати ліжко. Амон подивився на Хонсу вивчальним поглядом і повернувся до Мут. Мандрівнику не сподобався цей вираз його обличчя, але не розумів, що такого у тому, що він трохи поспілкувався із жінкою, поки той був відсутній. Спантеличившись цією ситуацією, хлопець також повернувся у свої покої. 

                                                                               ***

    Наступного дня Хонсу продовжував навчати Амона особливостям своєї природи й відповідати на всі питання істоти, які його цікавили. Останнім часом йому найцікавіше дізнатися про те, яким Хонсу був раніше, які обов'язки виконував, чи був Альвасар його напарником, чи були вони просто знайомими та працювали паралельно один одному. Було видно, що мандрівнику не дуже приємно згадувати минуле, але тим паче це частина нього. І Амону з кожним днем хочеться дізнаватися про нього якомога більше нового. До того ж, він терпіти не може, коли від нього щось криють. Хлопець погодився відкрити лише малу частину своєї історії. Наприклад, що він не працював із Альвасаром рука об руку. Той належить до іншої групи місячних істот, які відповідають за зміну фаз щоночі. Хонсу не відносив себе до якоїсь конкретної групи. Він був наданий сам собі та часто сперечався зі старійшинами на користь своєї правоти. Якщо інші дотримувалися суворих правил, то мандрівник робив так, як йому казав Місяць. Його зв'язок з Місяцем значно ближчий, ніж у інших.

- А скільки тобі років? - поцікавився Амон. - Не думаю, що твій Хат живе довше за світ.

"Хат? Це що... Ааа, точно."

- Коли "Хат" помирає, він переходить в інше тіло. У вашій вірі такого нема, якщо не помиляюся. У моєму минулому місці проживання це називають переродженням. 

- Ми ж безсмертні. Як наш Хат може померти?

- Тут все неоднозначно. Життя богів тримається на вірі людей, які їм поклоняються. А життя таких, як ми з тобою, може згаснути або від рук самих богів, або від сріблястої води, або шляхом ув'язнення у певний посуд. Мій минулий Хат помер під час сонячного затемнення. Мене просто спалили. Через це моє нинішнє тіло не може довгий час знаходитися під сонцем.

Амон щиро здивувався.

- Спалили? Хто?

    Виявилося, що минулий Хат Амона вбив Хонсу через особисту ворожнечу. Ця новина так шокувала істоту, що той деякий час просто дивився у порожнечу, намагаючись засвоїти те, що почув. Чому він цього не пам'ятає? Чому в нього не збереглися спогади з минулого життя? Витримавши паузу, Амон запитав у Хонсу:

- А ти не боїшся, що і цей Хат я можу спалити?

- Ми з тобою у добрих стосунках. Не думаю, що це трапиться.

- Ну, іноді в мене з'являється бажання тебе задушити...

Хонсу засміявся.

- А в мене тебе втопити. Але ж це не означає, що ми ненавидимо один одного.

- Твоя правда, - посміхнувся Амон у відповідь. В якийсь момент хлопці почали уважно дивитися один одному в очі. Навколо не чутно нічого, окрім чиїхось кроків на вулиці й щебетання птахів. Та навіть на них вони не звертали уваги. Хлопці були зосереджені тільки один на одному. Обидва розуміли, що хочуть наразі зробити, але жодний не міг наважитися. Амон не розумів, наскільки це правильно - Хонсу не знав, на яку реакцію очікувати. В обох серце колотилося, не даючи спокою власному Ба. Поступово кожен з них почав тягнути голову уперед. Амон вже злегка прикрив очі, готуючись до того, що зараз трапиться, однак Хонсу в останній момент раптово підвівся, відвівши погляд від рогатого та глибоко зітхнув, трохи тремтячи. Це якоюсь мірою спантеличило Амона, через що той захотів дізнатися, у чому річ. Істота не виглядала схвильованою. Вона була готова прийняти те, що могло б трапитися, та чомусь мандрівник вирішив відступити. Він не пояснив причину, але, трохи заїкаючись і роблячи помилки в словах, сказав, що йому необхідно зустрітися з Ібрісом для обговорення наступного виступу. Після цього хлопець поспішив вийти з приміщення, залишивши Амона з думкою:"Що це щойно було?"

    Зупинившись біля одного з багатьох сфінксів, Хонсу спробував привести своє дихання у норму. Він зайшов у тінь, відклав парасольку та сів на землю. Здавалося, що серце ось-ось покине його тіло - ніяк не міг заспокоїтися. Знайшовши посеред ясного денного неба місяць, мандрівник зосередив на ньому свій погляд та став очікувати якоїсь відповіді. В результаті він просто заплющив очі та лежав так десь годину. Підвівшись після маленького відпочинку, мандрівник все ж пішов до Ібріса, аби не зациклюватися на цій ситуації. Танцівник у цей час допомагав своїм старим напарникам перевозити візок із плитами, паралельно обмірковуючи нові сюжети для танців. Хонсу підійшов, коли той закінчив перевозити платформу, та відвів у бік. Ібріс у поспіху вибачився перед напарником та почав слухати мандрівника. Той м'яко розповів йому про одноманітність сюжетів та додав, що був би не проти подивитися на щось нове. Ібріс подивився на нього, ніби не розуміючи суті:

- Мені здавалося, що мої танці досить різноманітні. Я кожного дня думаю над новими рухами та їхньою подачею.

- І це видно, - відповів Хонсу, - але кожний твій новий танець несе одну ідею: я в образі місячного створіння. Коли ти танцюєш перед Амоном, теж притримуєшся його образу? - танцівник кивнув.

- Ми постійно обговорюємо наступні виступи. Якщо божество хоче щось конкретне, воно мені про це каже.

   Хонсу на мить замислився.

- Гаразд. Тоді зробимо так: в яких кольорах ти зазвичай танцюєш перед Амоном?

- Червоних, жовтих, чорних... Але частіше в червоних.

- У такому випадку хай твій наступний танець переді мною буде в червоному вбранні. Поступово будемо відходити від місячних символів.

    Танцівник погодився з такою умовою, після чого мандрівник відпустив його далі допомагати другу, а сам пішов далі гуляти.

    Через деякий час двері у покої Хонсу відчинилися. Амон, що весь цей час сидів там в очікуванні його повернення, підірвався з місця ще коли почув кроки ззовні. Та коли двері розкрилися, він узяв це створіння за плечі й раптово поцілував. Тієї ж миті чоловік зрозумів, що плечі на дотик не такі щільні, як раніше. І волосся чомусь не заважає... Відкинувшись назад, істота побачила перед собою свою матір-дружину. Обидва стояли в тихому шоці. В обох очі розширилися настільки, що можна було дивитися крізь стіни. Сповнений збентеження, Амон відвернувся, прибрав волосся назад рукою й важко зітхнув. Мут стояла, відкривши рота й розуміла, що чекав він тут явно не її. Коли вона прийшла у тяму, богиня повільно зайшла всередину, зачинила за собою двері, підійшла до Амона й, на подив, спокійно запитала:

- Ти нічого не хочеш мені сказати?