За маскою богів

- Чекаю пояснень, - мовила матір, вивчаючи його вкриті рукописом стіни. На обличчі Амона промайнув легкий подив, однак він зберігав спокій. Деякий час він міркував, як пояснити богині, за якою причиною він став вдавати себе за її чоловіка, батька й сина, та вирішив відповісти як є:

- Я сам не розумію, як так вийшло. 

- Смієшся? З'явився нізвідки, граєш роль величного бога Єгипту, керуєш жалюгідним народом Карнаку та змушуєш одного з найсуворіших фараонів стояти на розпеченому піску!

- Поки що посміхаюсь. Тутмос сам накликав мене Амоном. До цього в мене взагалі не було імені. Єдине, що знав про себе, так це те, що я посланник Сонця, який повинен стримувати світовий баланс. А оскільки я нічого про цей світ не знаю, то вирішив залишитись тут, де мене поважають та шанують.

- А ти чудово влаштувався. Посланець Сонця нині мій законний чоловік, який ніколи б в житті не явився до людей особисто. Але, повинна визнати...

- Чому тоді ваш багатошановний Ра змушує єгиптян терпіти тортури від цієї спеки та вмирати від сонячних ударів? Вони моляться йому не заради того, аби їх ігнорували. Вони очікують на якусь відповідь. Я зміг принести жителям набагато більше користі, ніж він. Адже минуло менше двох місяців, як я тут перебуваю. - Погляд Мут набув шаленого забарвлення. Якийсь чужак насмілився перебити богиню, так ще й образити її чоловіка!

- Запам'ятай раз і назавжди, - почала вона, - Коли я говорю, від тебе не повинно чути ані звуку. Щойно хотіла вказати, що від тебе є аби якась користь Єгипту, але ти вирішив сам звести себе на п'єдестал. Жодної поваги до справжніх богів. Це знов доводить, що ти не серед нас.

- А як на мене, я дуже на вас схожий, - поведінка Мут змусила Амона посміхнутися. - Такий самий гордий та зарозумілий. Тільки Ба моє спокійне. - Матір впала в сказ. - Слухай-но. Нехай ще незрозуміло, що я за істота, людям лиха не бажаю. Хто знає, може я все ж таки один з вас? Може я дійсно новий бог Єгипту? Мене явно не просто так занесло саме сюди. В моїх планах впізнати цей світ краще, принести йому користь. Жодної корисливості. 

- Бог із рогами? Сумніваюсь, що це так. - У Амона дійсно були крупні, злегка вигнуті рога, відкинуті назад. По кольору нагадували нічну темряву и майже зливалися із волоссям. Він вже забув про них, бо в повсякденному житті вони не відігравали жодної ролі. 

- Тебе дивують мої рога? А тваринні голови ваших богів не дивують? 

- Ні в кого не має тваринної голови! Це "символізм"! Одразу видно, щойно на світ з'явився. 

- Ми взагалі не про це говоримо. Але оскільки ми зачепили цю тему... Як Амон вийшов тобі і сином, і батьком? Замислююсь над цим з того дня, як вперше почув. - У відповідь Мут промовчала. Часом у їхній релігії трапляються речі, за які краще не чіплятися. Менше знаєш - краще спиш, як кажуть. 

     Мут створювала враження власної жінки, у якої в пріорітеті були контроль та безвідмовне підпорядкування. Від неї так і випромінювала божественна сила. Якщо Амон будував враження одного з головних богів завдяки своєму вигляду, харізмі та вчинкам, то в матері це проявлялося на енергетичному рівні. В неї не було зачіски - відсутність волосся оголювало ідеальну форму черепа, при цьому не лишаючи її витонченості. В макіяжі підкреслювались стрілки з єгипетським візерунком та вуста кольору золотого злитка. Смагляве бронзове тіло відповідало стандартам свого часу, прикрашене білою лляною сукнею, що закривала груди двома тканинами, та було стягнуте золотим поясом зверху та на бедрах. На руках блищали браслети цього ж металу. Ускх на її шиї був також золотим, чиї края підіймалися злегка вгору. Таким чином воно не обпалювало плечі жінки. З діалогу ставало зрозуміло, що особа вона запальна, але Амону таке подобається - його бавить подібна поведінка. Зі сторони й справді могло здатися, що це сваряться чоловік із дружиною. 

    Поки матір роздивлялася стіни в його покоях, сам хлопець увесь час розпитував її про справжніх богів: як вони живуть, як Нут поглинає зірки й народжує знов, чому вони не спускаються до народу та багато іншого. З одного боку, хочеться просвітити новачка, а з іншої... вона вже пошкодувала за те, що взагалі з'явилася до нього через великий обсяг питань. Однак можна сказати, що загальну мову вони знайшли. 

    Увесь вільний час Мут спостерігала за істотою; за тим, як він спілкується з працівниками, фараонами та простолюдинами. Зі всіма той був поважливим, м'яким, з якогось боку здатний до порозуміння. "Який сенс відноситись до них так спокійно? Вони ж потім усядуться тобі на шию та почнуть тиснути на твої співчуття!"  - стверджувала Мут у себе в голові. Можливо богиня забула, що він такий лише до того часу, допоки вони не порушуватимуть його правила й умови. Йому все одно, якої касти людина. Він відноситься до всіх однаково й не бачить логіки у тому, щоб принижати або шанувати через їхній образ життя. Доля в кожного складається по-різному. Єдине, що - до гордого Тутмоса III неможливо відноситися з розумінням. Цей фараон сприймає працівників як сміття, не звертаючи увагу на те, що саме вони займаються будівництвом цього храму. Вони покладають багато зусиль заради нього. Несправедливо. 

"Цьому рогатому ще вчитись і вчитись..."

     Амон розраховував на те, що Мут змириться з його існуванням і зранку повернеться в Дуат чи води Нуна, після чого істота зітхне й продовжить медитувати в своїх покоях. На жаль, доля зіграла лихий жарт: невдовзі Амон прокинувся від шуму надворі. Коли він вийшов на вулицю, на нього чекала цікава картина: невеликий натовп поклонявся цій харизматичній дамі й сподівається на скоріше згуртування всієї Фіванської тріади. 

- Покою в мене не буде, я вгадав?