За маскою богів

  Вийшовши з води, мандрівник зустрів посланця, що стояв у схожому білому вбранні та з великими крилами. Сам він сяяв дуже яскраво, на відміну від Хонсу, що горів ледь помітним світлом. Гість дивився на його сяйво засмучено, трохи пригнічено, з болем в очах, поки той виявляв деяку відразу. Обидва не знали, що сказати один одному. Поки Хонсу завершував роботу з кліматом, посланець захотів зменшити напругу:

- Не дуже схоже на тебе. Обрав для себе таке неоднозначне місце. 

- Сховай крила. Якщо хтось побачить, я не збираюся звітувати.

    Гість слухняно виконав його прохання. Через вплив клімату його дихання трохи поважчало, але все ж не став втручатися в роботу Хонсу. Їх оточувала тиша. Мандрівнику це до душі, та навряд чи посланець привертав його увагу, аби помовчати. Насправді він відчував провину за те, що змусив Хонсу потьмяніти. Хотів вибачитися, але спостерігаючи, як його друг постійно відвертається, ніяк не наважувався. Також посланець помітив, що зовнішній вигляд Хонсу якось змінився. В основному вуха подовжилися та злегка загострилися. Побачивши, яких змін зазнав мандрівник, йому ставало дедалі незручніше. Відповідь на його вибачення була максимально сухою та грубою:

- Навіть не сподівайся. Ти вчинив дуже бридко щодо мене.

- ...Я можу зрозуміти, як ти зараз почуваєшся. Мною тоді опанував страх. Не треба від мене відвертатися. Я готовий йти разом з тобою, як і раніше. 

    Хонсу терпляче вислухав його, але не надав чіткої відповіді. Він не впевений, чи варто давати йому шанс, але їхні стосунки точно не будуть, як раніше.

- Ти можеш лютитися на мене скільки завгодно, - продовжив посланець. - та я нікуди не піду, поки в тебе не повернеться до мене довіра. Це моя ціль.

   Він звучав дуже впевнено. Принаймні, як і завжди. Мандрівник був налаштований до нього скептично - достатньо довгий час з ним спілкувався, щоб робити поспішні висновки. В даному випадку залишається тільки спостерігати. Поки вони прогулювалися безлюдним храмом, посланець звернув увагу на барельєфи, на яких був зображений народ у міському одязі та порівняв їх з Хонсу, який продовжував ходити у старому вбранні. Запропонував йому змінити його, аби краще зливатися з культурою, але той відмітив, що йому немає сенсу цього робити, оскільки його ніхто не бачить.

- Тобто вдень ти не виходиш? - поцікавився гість.

- Коли як. Намагаюся виходити рідко.

- Та все одно виходиш. - на обличчі співрозмовника з'явилася легка посмішка. - Краще поміркуй над моєю порадою.

- Без тебе розберуся.

- Звісно ж.

     За обрієм поступово почало здійматися сонце, а це означає, що як і мандрівнику, так і посланцю вже час розходитися. Гість пообіцяв повернутися наступної ночі та плавно перетворився на біле світло, що попрямувало до небес. Хонсу попрямував до себе, однак на шляху його зупинила пара жерців із проханням допомогти вмираючій жінці. З нього не скажеш, що він був задоволений таким проханням, але відмовлятися було б неправильно. Пройшовши з ними, Хонсу потрапив до невеликого приміщення та був вражений кількістю хворих, розміщених в одному місці. Багато з них кашляли, хрипіли, важко дихали. Деякі билися в конвульсіях від сильного жару. Усіх намагалися лікувати схожими способами: різними мазями, медом, травами, але рідко кого це рятувало. Хлопець зрозумів, що без нього цей народ може не вижити. Вперше за довгий час він відчув до людей жаль. Жінка, якій потрібна була допомога, також важко дихала. Ймовірно, були проблеми з легенями. Та допомагати одній, поки інші страждатимуть, теж неправильно. Налаштувавшись насилу, він освітив приміщення білим світлом, яке огорнуло кожного хворого та заспокоїло їхній стан, після чого всі заснули. Хонсу попередив жерців, щоб їх поки не турбували, бо наразі їм потрібен сон, щоб здоров'я поліпшилося. Ті йому подякували низьким поклоном, а потім мандрівник повернувся до себе. Йому було некомфортно спостерігати за хворими та тим, як йому кланяються, приймаючи за бога. Невже щоб комусь допомагати, йому треба грати чужу роль? Адже раніше він взагалі не думав про благополуччя смертних, а тим паче, про допомогу їм. Це взагалі на нього не схоже. Також після даної обставини хлопець почав думати над словами посланця, щодо одягу.

    Вдень Хонсу практикував писемність у себе, сидячи посеред кімнати, куди інколи заходила Мут. Часом давала йому поради та вказувала на купу грубих помилок. Вона дуже здивована тим, як він може ідеально спілкуватися їхньою мовою та настільки погано писати. Гаразд, в кожного свої дивності. Зазвичай жінка заходила по деякі речі, а також поцікавитися, як тривають його спроби розлютити Амона. Чесно кажучи, він взагалі забув про цю домовленість. Наразі всі його думки зайняті освоєнням усієї тієї інформації, що необхідна для життя тут. Що ж, в цьому мати йому теж допоможе. Відповість на будь-які запитання. Щойно вона сказала це, як на неї ринули запитання про Ба, Ка, Ах, чому це все не можна назвати просто душею, чому їхні боги не відповідають на молитви тощо.

"І хто мене за язика тягнув..." 

- Ти не можеш усі свої почуття, стани, поведінку назвати просто душею, - почала пояснювати жінка. - Вона різноманітна. Ка - це твій характер, твоя сила, твоє нинішнє життя. Твоя особистість, твої звички, помилки є проявою Ба. Саме Ба покидає цю твою не дуже привабливу оболонку, що називається Хат, та разом із Ка зливається в Ах - душу, що живе в загробному світі. Тут багато нюансів, які важко об'єднати в одне слово "душа".

- Якщо казати простіше, я запальний - це Ка. Я співчуваю - це Ба. Правильно?

- Ну, майже. Ба говорить про твої внутрішні зміни, а Ка - про зовнішні. 

- Хто це придумав... - нудно проговорив Хонсу.

- Змирись. Амону це теж приходилося вчити. Його Ба явно спокійніше за твоє.

- Забагато слів. Я пішов спати, - хлопець підвівся з підлоги, глибоко позіхнув та попрямував до ліжка, паралельно намагаючись переварити почуте. Як би це все не забути до ночі... Мут підняла брови від подиву. Їй поки важко усвідомити, що він нічна істота, та все ж нічого проти не каже. Просто важко зітхнула та пішла до Амона. Схоже, йому поки не властиво дотримуватися Маат. 

    Що щодо Амона, на даний момент на нього частково лягли обов'язки фараона. Тутмос ІІІ відправився у Палестину на невизначений термін та комусь необхідно слідкувати за порядком тут. В цьому божеству допомагає Мут, оскільки з нього намісник вийшов би гірший за Тутмоса. Він нікого не жалкуватиме та холоднокровно за всім спостерігатиме. Минулого разу, коли фараон виїхав у воєнну експедицію, Амон вів себе максимально суворо. Був випадок, коли одного раба зловили на крадіжці золотих прикрас у святилищі та відправили на суд до божества. Раб намагався виправдатися бідністю та голодною сім'єю. Було невідомо, каже він правду чи осмілюється брехати богу. Деякі жерці пропонували посилити його працю, як покарання; хтось вважав, що буде краще ув'язнити його на деякий час; а хтось висунув ідею публічного побиття. Усі їхні пропозиції звучали достатньо поблажливо. Для істоти даний вчинок вважався не тільки святотатством, а й доказом того, що він не здатен дотримуватися Маат. Якщо він не панує над власними вчинками, то й тримати баланс в сім'ї йому буде не під силу. З нього вийшов би поганий приклад для дітей. Замість усіх запропонованих варіантів Амон наказав відправити чоловіка у киплячий ставок, який створив сам. Народ пав у тихий жах. Навіть якби його забили до смерті, це було б не настільки жорстоко, як зваритися у воді. Схожі випадки траплялися не дуже часто, однак з того дня, під страхом божественної кари, рівень злочинності різко впав, а разом із цим підходити до Амона по різні прохання народ перестав. Вони поважали бога, але не розуміли його рішень. Побачивши це, Мут стала його порадником, який пом'якшував покари для провинних, після чого у народу почало поступово вертатися до нього довіра. Якщо він править один - суспільство виживе, але перестане бути живим.

    Настав вечір. Боги попрямували до своїх покоїв. Амон майже спав на ходу. Робота фараона дуже виснажує чоловіка. Ніяк не звикне до нескінченних звертань жерців та людей. "Це він втомився? А те, що мені доводилося затикати йому рота й заспокоювати бідних людей, нікого не хвилює?" - обурювалася Мут у думках. - "Їхнє Ка вже на межі, а він продовжує придумувати їм покарання."

- Тебе в жодного разі не можна допускати до трону, - заявила йому жінка. Амон втомлено подивився на неї боковим зором, закинувши голову назад.

- Чому це? Як на мене, їм не вистачає суворості.

- Суворість не повинна проявлятися в таких жорстокостях! В тебе взагалі немає до них співчуття?

- Я не бачу в цьому сенсу. До того ж, не розумію почуття жалю, яке вони намагаються мені навіяти. Чужі проблеми не мають заважати мені приймати рішення. 

    Мут була, м'яко кажучи, шокована його словами. У звичайному житті такий тендітний та добрий, а на троні, якби Сет почав раптово правити Єгиптом. Ніяк не можна допустити, щоб він керував народом постійно. Зайшовши в покої, богиня швидко побіжала до ліжка та розлеглася, оскільки втомилася спати на підлозі. Цієї ночі хай він там ночує. "Коли вже вони почнуть будувати храм для Хонсу?... Я стільки не витримаю." - подумав Амон та ліг на кам'яну підлогу. У цей час вже Хонсу вийшов на вулицю та почав виконувати свої обов'язки.

     Посланець виконав свою обіцянку та з'явився разом із місяцем. Він був приємно здивований побачити Хонсу в новому вигляді. Тепер його остаточно можна назвати єгипетським богом. Його шию приховував металевий ускх, прикрашений білим камінням, що нагадувало фази Місяця. Руки були заховані під білою тканиною, яка розкривалася по боках для повної свободи рухів, а низ покривав схенті, що тримався завдяки сталевому поясу. Хонсу також зауважив, що це вбрання рятує його від спеки, охолоджуючи тіло зсередини. Без парасольки, звісно, не обійтися, та навіть так він став більше зливатися з єгипетською культурою. Однак посланця дещо засмутило:

- А тіло ти не закриваєш?

На лівій ключиці у мандрівника мається шрам від сонячного опіку, як і на правій нижній частині живота. Раніше він всіляко намагався їх приховати, тому питання давнього друга було очевидним.

- Його тут ніхто не приховує. Краще так, ніж я буду схожий на простолюд. 

- Сміливе рішення для тебе. Мені так навіть подобається, - грайливо посміхнувся друг.

- Я не сумнівався. - а Хонсу просто закатив очі, скрививши незадовільну гримасу.

"Що ж. Добре, що він все ще такий самий та не гонить мене."

    Посланець продовжував м'яко дивитися на нього, хоча той старанно намагався уникати погляду. І світло його продовжує тьмяніти. Це неприємно, але якщо він погодиться розвивати спілкування таким темпом, то, ймовірно, є шанс все повернути назад. Обличчя Хонсу залишалося серйозним та зосередженим. Він намагався проявляти якомога менше емоцій, однак виходить це слабо й місцями забавно для посланця. Подивимося, що з цього вийде.