За маскою богів

Увесь місяць істоти ніяк не зустрічалися. Амон зробив усе, аби не траплятися Хонсу на шляху. Його присутність поруч завдає чоловікові болю. Всередині все стискається від того, що не може тепер вести себе з мандрівником так само вільно, як раніше. Та незважаючи на це, істота продовжує спостерігати за танцюючим у білому Ібрісом та бачити на його місці Хонсу. Очі божества сповнені горя, які не міг не помітити й сам танцівник. Амон пояснив йому, що він просто сильно занурюється у сюжет танцю, тому немає причин хвилюватися. Дружині він розповів про те, що трапилося того ж ранку після прогулянки з Хонсу. Їй на деякий час стало його шкода: перша закоханість, яка відштовхнула чоловіка таким дурним способом. Його обличчя на той момент було порожнім. Він намагався натягнути посмішку та впевнити жінку в тому, що все гаразд, та очі не горіли. Вони були такими ж янтарними, як і завжди, але життя в них немає. Та щоб хоч трохи полегшити Ба істоти, богиня й запропонувала обмежити їхні зустрічі. А оскільки вона не цікавиться танцями Ібріса, то і гадки не має, наскільки Амону важко від нього відволіктися.

Після танцю божество попрямувало до фараону, який повідомив його про те, що на місяць вирушає до інших земель, після чого вибачився та знову довірив Амону свої обов'язки. Той, як зазвичай, з усім погодився й повернувся до своєї роботи. Йому знову допомагатиме Мут, тому можна не хвилюватися. Проходячи південні ворота, божество на деякий час зосередило погляд на озеро, яке було помітно через всю алею сфінксів, і занурилося у думки:"Може, варто з ним поговорити? Раптом я неправильно тоді все зрозумів? Ні. Не сьогодні." Кожного разу дивлячись у бік покоїв мандрівника, в істоті з'являлося бажання попрямувати прямо до нього й поговорити, та страх осудження був сильнішим. Скоріш за все, Хонсу знову збіжить, давши йому зрозуміти, що нічого більшого між ними бути не може, та змусить Амона ще більше від усіх сховатися. Хай він краще спробує перемкнутися на щось інше. Наприклад, на роботу. Якраз треба донести новину Мут. Повернувшись до себе, Амон помітив табличку з текстом, на якій дружина попередила, що на тиждень зникне з його життя, бо її справжній чоловік завдав травм у боротьбі з Апопом і треба про нього подбати. Виходить, що тепер влада над Єгиптом повністю лягла на нього. Ніхто не зупинятиме його у виборі рішення.

"Лихе діло."

Йому необхідно терміново знайти когось, хто здатен вплинути на його рішення. Він так звик до Мут, що вже боїться щось робити наодинці. І жерців попросити про допомогу не можна, бо ті бояться йти наперекір богу. А ті, кому він довіряє, нічого не розуміють в керуванні країною. Що ж робити... Невже весь тиждень доведеться працювати самому? Головне нічого не зіпсувати до повернення Мут.

Перший день пройшов досить спокійно. Нічого незвичного не трапилося. Жерці виконали свій щоденний ритуал, демонструючи високу повагу перед Амоном-Ра: спочатку вони запалили пахощі, потім стали вітати бога гімнами, виспівувати молитви, а після цього піднесли йому піднос із ритуальною їжею. Хоч ритуал був і недовгим, він допомагав Амону відчути свій вплив на людей. Він одразу забував про всі свої проблеми, через що Ба заспокоювалося. Розумів, що його потребують і він здатен вплинути на якість їхнього життя. Саме в такі моменти в нього прокидалася впевненість та всі сумніви зникали з його голови. До певного часу. На другий день жерці обговорювали якість роботи будівельників, та один з них, відповідальний за будівництво, обурився з приводу того, що процес йде занадто повільно. Амон вирішив вислухати його позицію.

- Я просто не розумію, як можна сотні років будувати один комплекс? На нього достатньо було витратити років тридцять, не більше. Якби працівники не ледачилися й не відкладали певні задачі, справа пішла б швидше!

Усі, хто був на зборах, дивилися на нього засудливим поглядом. Як він міг знецінити працю тисяч людей, що втілює їхню історію й культуру? Зовсім не розуміє, про що каже. І тепер Амону треба вирішити цей конфлікт, прийнявши максимально правильне рішення. "Якщо я нічого не скажу, це означатиме, що я знецінюю труд, над яким працювали віками, а якщо змушу виконувати цю роботу власноруч, чи не дуже жорстоким це буде з мого боку? Хоча він сам впевнює нас у тому, що все можна завершити за тридцять років." На жерця накинулися з усіх сторін, але божество швидко всіх заспокоїло й висловило свою думку:

- Я згоден. Будівництво дійсно йде занадто повільно, - жрець подивився на всіх гордою посмішкою. - Якщо ти так впевен у тому, що процес можна прискорити, змушуючи працівників працювати старанніше, - продовжило божество, - то я призначаю тебе відповідальним за будівництво покоїв Хонсу. Якщо протягом року вони не будуть готові, я позбавлю тебе всього майна та залишу простим рабом, що виконуватиме всю брудну роботу.

"Так буде справедливо. Сподіваюся, так він навчиться поважати чужу працю."

Жрець із жахом подивився на Амона. Йому нічого не залишалося, окрім як погодитися з умовами та мовчки покинути збори.

- А тепер обговоримо підготовку до свята Мут.

Амон спробував зберегти незворушний вигляд, ховаючись за холодною обачністю, але всередині все одно з'являлися думки, наскільки правильно він вчинив і чи не надто жорстокий вирок виніс жерцю. Та змінювати рішення вже запізно. Побачимо, до чого це призведе.

Знаходячись декілька годин у закритому приміщенні, в істоті з'явилося сильне бажання полежати під відкритим сонцем, аби набратися сил та трохи розслабитися. Лежачи під прямим промінням, йому здалося, ніби саме джерело світла намагається з ним зв'язатися. Чоловік вдивлявся в сонце, вловлюючи найменші зміни в його поведінці. Яким би спокійним воно не виглядало з боку, усередині ж його стан завжди нестабільний. Найменша помилка матиме тяжкі наслідки. В Амона з'явилося таке відчуття, мовби колись вже здійснював таку помилку. Можливо це пов'язано із його минулим Хат, але він нічого про нього не пам'ятає. Тільки з розповіді Хонсу. А як його тоді звали? І як звали самого Амона? Якщо коли-небудь до нього повернуться спогади, вони допоможуть знайти відповіді майже на всі питання щодо його особистості. А поки істота триматиме себе під контролем заради безпеки тих, хто йому дорогий. Час повернутися до своїх обов'язків.

***

Вночі Карнак розкривав себе зовсім з іншого боку: місячне сяйво м'яко падало на плити й пальми, залишаючи ледь помітні відблиски на листі, а вітер приємно їх колихав, злегка остуджуючи простір. Десь зустрічалися поодинокі тварини, що шукали місто для ночівлі, та декілька птахів, що пролітали над храмом. В озері відображався сам місяць, граючи з хвилями й брижами, а на небі було видно тисячі зірок, які ніби намагалися нам щось сказати. "Шкода, що Хонсу не бачить цієї краси." - подумав Альвасар. А все тому, що сам мандрівник вже декілька годин лежить на дні Ішеру, керуючи кліматом з-під нього. Цього разу посланець не став насильно діставати його на сушу, оскільки розумів, що той здійснив чергову помилку, після якої вже протягом місяця не може оговтатися. Він міг зберегти спокій та відповісти так, як відчуває, і все ж обрав бігти. Тут тільки його провина та ніяка підтримка не допоможе виправити цю ситуацію. Альвасар сидів на березі й спостерігав за його викривленим тілом, занурившись у думки. Кожного разу ввечері Хонсу дивиться на танцівника в червоному, а вночі йде під воду й заморожує усі думки з почуттями. Спілкування у відкритому світі безперечно не для нього. Цікаво, скільки ж часу йому знадобиться, щоб звикнути до всіх труднощів і не бігти від них? Ближче до світанку мандрівник піднявся нагору й спрямував свій погляд у бік основного комплексу. Дивлячись на його змучений вигляд, Альвасар вперше за довгий час не зміг стримати роздратування, що накопичилося за весь цей час.

- О, Боги! Хонсу! Досить поводитися так, ніби ти змучена діва! Досить кожного разу занурюватися у свій льодяний саркофаг! Це не ти. Ти - істота, що здатна вдарити людину, якщо не згодна з нею або терпіти її не можеш! Ти - той, хто каже в обличчя усе, про що думає! Коли ти став таким!? Життя в Єгипті сильно тебе пом'якшило. А ситуація з Амоном взагалі вбиває тебе зсередини! Якщо не скажеш ти йому - скажу я, - після цього посланець попрямував до храму божества.

Вислухавши його слова, всередині Хонсу прокинувся страх. Бо посланець мав рацію. Він не з тих, хто звик терпіти незручності. Він завжди йшов проти системи. І якщо це не та ситуація, коли він повинен поводитися у звичній для себе манері, то це не Хонсу. Мандрівник одразу вийшов на берег та зупинив Альвасара.

- Стій-но! Не смій. Я... піду сам. Ти правий. Це взагалі на мене не схоже. Я про все скажу йому прямо.

Альвасар відійшов у бік, звільнивши шлях мандрівнику до рішення своєї проблеми, після чого той глибоко зітхнув та вирушив до Амона. У цей момент на обличчі посланця блиснула ледь помітна посмішка. В нього вийшло повернути друга до тями, нехай і довелося вдатися до крайніх заходів.

Хонсу проходив алею сфінксів повільно, обдумуючи подальші дії і прокручуючи раз за разом свою поведінку перед Амоном. Йому вже самому соромно визнавати, наскільки жахливо себе вів увесь цей час. Спочатку бреше, потім збігає, зараз мовчить... Раніше з ним такого не траплялося, хоча закохувався не вперше. До цього він завжди зберігав ясний розум, а Ба так не коливалося. Якщо раніше цей рогатий терпів усі його витівки, що заважає Хонсу продовжувати залишатися собою? Страх втратити зв'язок? Він і так його майже втратив. І якщо він зараз не поговорить, потім буде запізно. Дійшовши до кінця алеї, мандрівник попрямував до східних воріт, куди Амон приходить працювати з кліматом. Він уже стояв там, поглинаючи сонячні промені та налаштовуючи сьогоднішню погоду. "І як його зустріти? Чи буде він радий моїй появі? Забагато питань!"

- Гей! - гукнув Хонсу. Амон різко повернувся й не зміг приховати подив від появи такого гостя. - Я хочу поговорити.

- Я теж, - відповіла істота. - Радий, що ти нарешті вийшов з озера.

"Він за мною спостерігав?" - проскочила думка у мандрівника.

- Там погода гарна.

- Не сперечаюся.

- Ще б ти сперечався, - на мить Хонсу злегка посміхнувся. - Отже... Мені не подобається ситуація, що зараз між нами склалася.

- Все гаразд. Я не тримаю на тебе зла.

Відповідь істоти трохи спантеличила його.

- Ти ж просто засмутився, - продовжив чоловік. - До того ж відповіді я так і не отримав. - Хонсу був готовий закатити очі. - А це означає, що я зможу отримати її у будь-який момент, - Амон грайливо посміхнувся. Мандрівник втратив дар мовлення. Ніби хотів зізнатися, а його фраза знову мов зачепила за живе. Насправді рогатий недавно надійшов такого висновку. Він довго був впевнений у тому, що отримав відмову, але потім зрозумів, що прямої відповіді не було. Хай краще все йде так, як має бути.

- Так... - вимовив Хонсу. - Ти казав, що теж хотів про щось поговорити. Випадково не про це?

- А, ні. В мене просто виникла невеличка проблема. Мут на тиждень відправилася до чоловіка.

- Оо, вітаю.

- І я хотів би попросити тебе замінити її в ролі намісника. Ти справляєш враження мудрої істоти.

- ...Я?

Амон кивнув.

- Не враховуючи того, як ти поводився останній місяць.

- Ти на сонці перегрівся? Який з мене намісник?!

- Слухай, ти добре розумієш, що є правильним, а що ні. Мої поняття в цьому плані чомусь людей лякають. Мені потрібен той, хто допомагав би мені у прийнятті рішень.

Хонсу замислився. Йому одразу згадалися слова Мут про його непередбачуваність у справах влади. Це буде непоганим способом побачити Амона з іншого боку. А якщо його рішення дійсно виявляться жорстокими, то легкий удар у потилицю має його заспокоїти.

- Гаразд. Не знаю, до чого це призведе, але спробувати можна.

- Буду дуже вдячний, - істота йому м'яко посміхнулася. - А тепер можеш далі плескатися в озері або спілкуватися зі своїм сяючим другом. Мені потрібно закінчити роботу. Десь опівдні плануються збори щодо організації свята. Не запізнюйся.

- Та звісно. Прийду ввечері.

- Чекаю з нетерпінням.