Мої квіти

Чути грім, а блискавки нема.

‎Це напевно лише твоя голова.

‎Взяла собі диво-думку знічев'я

‎Важку й невимовну: «Де це я?»

‎

‎Ти бачила барви соняшника

‎З далекого самотнього вікна.

‎День у день пливли їх кольори,

‎Бо для тебе сяяли та квітли вони.

‎

‎Були і червоні думки, що тяглися,

‎Напускали туману й плелися

‎З тобою, немов тяжка пелена.

‎Чи всі обірвала — ти була певна?

‎

‎Тільки не кажи що тебе вбили!

‎І що, декілька разів запитували

‎Чи точно ти мертвою була?

‎Певно, було запізно моя мила. 

‎

‎Здається, ніби загубила що...

‎Чого в тебе ніколи й не було.

‎Хотіла сказати через вірші...

‎Я бачу квіти, віриш ти чи ні.