Морана: Тінь роду

Хочу поцікавитися звідки автор черпає натхнення до такого культурного різномаїття?

Ідея народилась давно і писати почав давно, ще в шкільних зошитах.

Наче віконце у раннє середньовіччя нашого народу. Дякую.

Мені приємно чути що вам сподобалось.

Дуже цікавий твір! Епічно.

Дякую.

Загарчали, захитались Горгани, Проковтнули хижого шамана, І камінням голим відригнули, Шлях Бистриці мури перетнули. Волхв підвівся, подивився в небо, Боги вимагають свою требу, Мало їм горян і диких обрів. Чорний дим звивається за обрій, Чорний сум звивається у людях. — Боги прокляли нас... — шепіт в грудях, Шепіт в голові і у повітрі. А надія полетіла з вітром.

Дякую. Атмосферний вірш.

Дякую, цікаво, чекатиму на продовження.

Я зарзвичай читаю інше, не міфологічне фентезі, але пролог зачепив. Найсильніше для мене — матері, які несли мертвих немовлят, а потім мовчки лишали їх під камінням. І велетень, для якого люди — помилка лісу. Сильний образ.

Дякую за коментар.

Вміла побудова сюжета! Дякую!

Дякую вам за такий коментар.

Цікаво що далі?

Спрдобалась сцена з вовком. Цікаво куди він побіг, бо не втік же.

В наступному розділі вже дізнаємось. Дякую що читаєте.

Цікаво вийшло. Мирослава померла, жаль. Вовк чимось пов'язаний з Малушею і фінальна зустріч із мавкою знову додала містики. Чекаю продовження.

Радий що сподобалось. Так Мирослави жаль. Наступний склро буде. Дякую за коментар.

О, вітаю з оновленням обкладинки.

Дякую.

От же ж чим далі тим цікавіше. Дякую

Дякую. Думаю, далі буде ще цікавіше.

Та мавка вона, у Путяти спитай, він тобі все розкаже. Сподіваюсь, чоловікововк Баклабану бошку відгризе, цей шаман занадто моторний і пихатий, треба його попустити

Анотація дуже захоплива! Додаю книгу до бібліотеки. Обов’язково прочитаю! Бажаю вам натхнення, успіхів і багато вдячних читачів ❤️

Дякую.

Знатна заруба вийшла, багато драматичних моментів, на одному диханні читалось

Хотілося осягнути всю битву, з різних ракурсів.

Сподіваюсь, ця трійця авантюристів здобула хоч якусь корисну інформацію після цієї вилазки. А чудовисько точно пов'язане з Яриною і Малушею, і у мене навіть є думки, як. Цікаво буде дізнатись, чи правильні мої здогадки

Все можливо.

Прочитала на одному подиху, настільки яскраво і детально прописана битва. Ніби й розділ дочитала, а напруга все одно не полишає.

Дякую за коментар. Слідуючий теж під напругою.

О я так люблю описи зими. В хаті. Частіше трапляються сцени влітку але як на мене зимова тема цікавіша. І саме чепкз те що взимку всі тримаютьсч купкою відчувається вся ця їхня спільність. Дика (первісна тобто)

Зима. Тепло домашнього вогнища. Це дає вілдуття затишку.

Політика додалась, владні амбіції, це завжди робить сюжет багатограннішим, хоча у вас і так сюжетних ліній вдосталь, і на будь-який смак. І містика, і кохання, і історія, а тепер і політика🙉👍Хоча полотно велике, так воно і має бути в таких творах

Політика, а як без неї, не цікаво.

Як завжди ваша наддеталізація вражає, всі ці обряди, елементи одягу, звички і правила тих людей роблять твір настільки щільним і наповненим, що іноді відчуваєш себе ніяково, якась надлюдська обізнаність у темі)

Дякую за коментар. Тут все просто, обряди використовують і досі, просто все перемішано з християнством, але християнство не принесло нам обряди, вони вже були в нас. Наша культура набагато глибша ніж здається.

Ясень, Зоряна та Стефан - найулюбленіша моя трійця. Про них завжди і весело, і хвилююче читати.

Так, вони милі.

Холод і страх з’їдають до кісток. Де те спасіння, де той прихисток?! Мовчать похмурі сірі Горгани, Скоро підуть усі до Морани. Та впала пульсуюча кров на скелі, Зросли у долині клуні й оселі, Новий початок старого життя, Холод і страх пішли в небуття. Минають століття, род сильно змужнів, Загартувався як криця в огні. Життя непросте, від весни до весни, Та не обирали долю вони. Доля обрала їх і боги, З’явивсь в городищі відбиток ноги Чужинця-ромея на віслюці. І страх повернувся. — Ми майже мерці! Вигнати, вбити, видати обрам Дівку зі скрині, і всім буде добре! — Вона залишиться! — вимовив волхв. — Так хочуть боги, ми маємо борг... Принишкла громада і підкорилась, Сльозами пекучими матері вмились, Взялися за зброю чоловіки, В минулому спокою й тиші роки. Обри вже близько. Нумо, до бою! Зустрінемо їх над «Глоткой» вузькою. Дубові колоди над прірвою стали, Мертві вузли вмить зав’язали На дереві й долі, що на них чекає. Страх і надія не полишають. Розвідники зникли, що дали сигнал. Обрів немає. Батько дав схвал Синові, щоб з’ясував що до чого. Не залишається більше нічого, Тільки чекати й молитись богам, Не полишаючи замкнених брам. Шестеро мужів дісталися місця, Тиша стоїть надприродна у лісі, Схили й галявини вкриті тілами. Обрів тіла, пробиті мечами, І їхні вої мертві лежать. Нечиста сила, треба тікать! Пізно. Вона вже у них в голові, Вбить вимагає, хоче крові. «Начеркни коло», — звідкісь лунає. Коло рятує їх, допомагає. Морок зникає, йдуть голоси, Легені падають просто без сил. Потім ночівля, бранець втікає, Маленький загін в городище вертає, Приносить новини хороші й сумні. Попереду в них очікувань дні. Бо бранець дістався широких степів І про жахіття з лісів розповів. Краще б в полоні залишився, дурень, Кров його з вогнища обрського курить. Дві тисячі вершників знову в сідлі, Прямують в Карпати, до тої землі, Де сховане те, що належить лиш їм. Злива попереду, це тільки грім.

Неймовірно у мене просто немає слів, наскільки це поетично. У вас неймовірний талант. Дякую.

Дякую і будь ласка)

Тільки одне питання. Чому вони не забрали коней, обра, тіла товаришів і не гайнули в городище верхи? Через те що не вершники?

Вони не знали чи є хтось поблизу чи нема. Вкрали обра, втекли в ліс. Чому не взяли коней? Та тому що не вершники, в горах краще ходити пішки. Багато причин.

Ну що ж, дали трохи саспенсу) Підозрював, що Тінь всіх обрів поклала. А що з Путятою? А ще мені сподобались думки Богдана і Ратибора, живі і невідповідні моменту, кохання і страх, смерть, це був гарний контраст

Заінтригували, дівчина і щось в одній скрині. Навіщо? Хто вони? Вкрай цікаво

Цікаво, що то за Тінь така... Атмосфера страху аж зашкалює

От що значить ізоляція, все треба помацати, всюди носа запхати, спецій на пару тисяч розсипатм, у скрині чужі залізти, а там, може, жіночка змерзла сидить, яка тільки і чекає нагоди, поділитися з ближнім своїм холодом) Молодець, Ярина, швидко оцінила ситуацію і всіх врятувала, а може, й не врятувала, побачимо

Якщо зрівняти з нашим часом то на фоні технологій де все показано по інтернету то тоді вони і поняття не мали що вілбувається в світі.

Та тут і з інтернетом більшість далі свого носа не бачить

Що є, то є.

Нормальна така паранойя для тих часів) Схоже, скоро почнеться екшн)

Так.

Сподобалась "пекуча суміш, що роз'їдала тіло і душу". Взагалі стилістика описів і метафор дуже точно передає дух подій, відчувається кропітка праця по пророботці деталей👍Ви посидючий, як Скальник😁

Дякую.

Забагато здобичі взяли, частину Горгани повернули у звичний спосіб, мисливці стали здобиччю. Мабуть, з точки зору природи, це і є правильно і справедливо.

Можливо, а може їм просто не повезло.

Від твору просто таки віє кремезністю гір і їхньою жорстокістю до чужинців. Кожен крок — справжня битва

Битва на виживання.

Оце так полотно! Видовищно і пізнавально👏

Дякую.

Мені подобається ваш "суворий стиль". Дика природа, дикі люди, Скальник — взагалі уособлення дикості👍

Дякую. Радий що сподобалось. Надіюсь слідуючі розділи теж не розчарують.

Якщо тобі не вистачає сили та сміливості, то тільки хитрість може привести тебе до влади. А ще поклоніння темним богам.

Головне влада, а яким способом вона досягнута, це вже інше, така думка багатьох.

Слушна думка, особливо якщо в подальшому правиш силою.

Гарна робота, друже.

Дякую.

Щось мені здається закрили її в скрині не просто так. А Стефан все думає: "От якби довіз, якби продав". Ділова людина, відразу видно.

Саме так.

Жид

Жах просто.

Дивно, чому не було сповіщення про цей розділ

У VII столітті у Панонії, на території сучасної Угорщини існувала Аварська держава. Її воїни наводили жах і на римлян, і на візантійців, і на слов'янські племена. Це вони відтіснили слов'янське плем'я хорватів на північ у Карпати. Але на то воно і фентезі, щоб показувати альтернативну історію.

Дякую за коментар. А ще їх звали обрами. Та моя історія починається задовго до вторгнення аварів. Коли ще існував Антський союз в який звичайно Карпатський регіон не входив.

Цікаво. Що тепер вони всіх вб'ють?

Це війна. Можливо і ні.

Ворота не закриті, думали що ворог не прийде, а він неочікувано з'явився. Як завжди. Хтось, щось не так подумав.

Так як завжди. Думали що все минеться.

Стільки емоцій та переживання, словами не передати. Буду з нетерпінням чекати на нову главу.

Дякую. Розділ скоро буде.

Як же шкода Младу. Битва так детально описана ніби бачиш все своїми очима

Дякую що читаєте. Та жаль.

Святослав помстився за матір так ефектно вбив того обра.Малушу не вчасно викрали тепер хто забере зілля

Це було в стані шоку та люті.

Сучасній людині нестерпно, навіть подумки перенестися в інше століття. Навіть у 19 століття, де не було пеніциліну, де лютувала сухота. Читаєш ЖЧЛ і дивуєшся невеликої тривалості життя людей – 40, 50 років. А до скільки років могли жити герої цієї розповіді? Олешку могло бути років 12, а "старому" Боричу - років тридцять?

Думаю, тоді не всі “вмирали в тридцять”. Просто багато хто не доживав до дорослого віку, тому середній вік був нижчий. А людина, яка пережила дитинство, голод, рани й хвороби, могла дожити й до 50–60 років. Олешко в мене підліток, років 15–16, а Борич — бувалий чоловік під п’ятдесят, не дід, але вже старший для того суворого світу.

Все ж не варто лізти в чужі речі.

Хотіли перевірити, цікавість.

У вас дуже плавні переходи: читаєш за одного жителя, а він з іншим пов'язаний, потім за третього, що був другому родичем. І не виникає питання: а то хто? Бо все тече плавно, розмірено, дає познайомитися з кожним мешканцем городища.

Так це ж поселення де один одному можуть бути родичами. Дякую.

Зрозуміло, що населення там невелике, я про те, що героїв, імен доволі багато. І зазвичай читачу важко орієнтуватися й запам'ятовувати таку кількість персонажів, губишся серед дійових осіб.

Згіден. Їх багато.

Дякую, дуже зачаровує - і стиль, і зміст, і те, як ви пишете. Подивилася вчора «Загибель богів» Довженка, це, звісно, кіно про церкву і комунізм, але відчуття емоційно схожі, було приємно продовжити враження цим твором. Продовжую читати з великим задоволенням.

Дякую. Дуже радий що сподобалось. Приємного читання.

Тяжко тепер нести не тільки м'ясо...

Так, не тільки м'ясо.

Який напружений розділ, дуже жаль Младу...

Жаль.

Дуже сподобався опис побуту; зазвичай у книгах опускають такі моменти й віддають перевагу діям, але у вас це вплелося в розповідь дуже вдало. Не хотілося пробігтися очима якнайшвидше — навпаки, затягувало й хотілося ще.

Все відкладала на потім, а даремно. Прекрасні описи, нешаблонна ідея та чудова мова - є все необхідне, щоб продовжувати читати

Дякую за коментар. Приємно що вам сподобалось.

Битва подана сильно. Що там в Городищі, чекаю наступний розділ.

Дякую. Наступний скоро буде.

Момент з сорокою і яструбом повний контрастів. Вийшло ефектно. Комахи, що кусали в шию й обличчя - передвісники чогось лихого. Битва теж змальована захоплююче. Динамічно дуже і реалістично 👍

Дякую за коментар. Над цим переходом з сорокою і яструбом довго працював. Радий що сподобалось.

Смерть Млади дуже зачепила. Не думав, що так закінчиться.

Так, шкода.

Опис силуету у вогні дуже яскраво і візуально.

Слов'яни в ті часи вірили, що тільки через спалення тіла, душа потряпляє до неба.

А я більше не про вірування а саме про ваш текст.

Зрозумів. Дякую

Межові камені (стопчики) бачила на Збручі

Ні, це в горах обробляють землю, а грунт кам'янистий. Вони ці камені скалалають на межу полів. Поступово виростає такий собі пагорб, який обростає ожиною ліщиною чи травою. Той горб межа між сусідським полем. Тому межові камені.

Це дуже цікаво!

Про стовпчики що ви згадуєте, теж у нас на полях де косять траву забивали в землю великі камені вони стирчать з землі і показували межу того чи іншого поля. У давнину між князівствами теж були межові камені.

Фентезі переплетене з давньою історією слов'ян. Цікаво досить вийшло. Із задоволенням прочитаю продовження.

Дякую за коментар. Так ви правильно примітили. Фентезі переплетене з історією слов'ян, а саме Карпат.

Дуже добре написано, відчуваєш навіть запахи.

Дякую за такий коментар. Надіюсь і подальші розділи сподобаються.

Як цікаво, що ж буде далі👀

Дякую що читаєте. Наступний розділ в процесі. Найближчим часом буде.

Цікаво. Почав читати. Душа болить що історії повторюються виключно тому що мало хто історію вчить

Дякую за коментар. Якось Джрдж Сантаяна написав ​«Ті, хто не пам'ятають минулого, приречені його повторювати». Думаю це стосується нас в першу чергу.

Тоді питання) Хто повинен це пам'ятати? Людина? Машина? Чи можливо людині проаналізувати і запам'ятати геть усе? Як це співвідноситься з запрограмованістю мозку людини на забуття? Мій висновок. Люди приречені на повторення минулих помилок, не тому що вони не вчать історію, а тому що вони люди, істоти одночасно емпатичні і соціопатичні, не схильні до холодного аналізу і узагальнень. До того ж розділені купою бар'єрів у вигляді держав, мов, релігій, тощо. Поки світ залишатиметься полем битви різних кланів виключно за власне процвітання, він приречений ходити по колу, і історія тут ні до чого. Це проблема структури людської цивілізації. Але це тільки моя думка.

Цілком згіден, що людина схильна повторювати одні й ті самі помилки. Але знання історії допомагає уникнути хоча б частини з них. Інакше не було б жодного сенсу ні в історії, ні в освіті, ні в досвіді попередніх поколінь. Людська природа не змінюється, але змінюються наші рішення, коли ми пам'ятаємо, до чого вже приводили подібні вчинки. Саме про це, на мою думку, і говорить цитата Сантаяни.

Те що ви вважаєте помилками, ті, хто приймає рішення, вважають необхідністю задля забезпечення потрібного їм результату. Історія, на мою думку — звичайна спіраль, в якій кола розташовані на різному рівні розвитку, але сутність їх незмінна. Ось вам питання, що витікає з вашого передостаннього речення. Чи варто розпочинати війну, знаючи, що вона забере багато життів і ресурсів, але принесе вам бажаний результат, бо в історії так часто буває? Парадокс, а скоріше, закономірність, але весь досвід і знання, які накопичує людство, спрямовані ним лише на одне, повторювати одні й ті самі помилки на іншому технологічному рівні.

На вашу думку, виходить, що нічого не потрібно робити, бо нічого змінити не можна. Саме така позиція мене й лякає. У 1917–1918 роках теж багато хто вважав, що з більшовиками можна домовитися або що війна їх омине. Наслідки ми знаємо: окупація, репресії, а згодом і Голодомор, коли люди були змушені їсти навіть власних дітей. Саме тому ми повинні пам'ятати такі сторінки історії, а не забувати їх. Знання історії не зробить людей досконалими, але воно дає шанс не повторити найстрашніших помилок минулого. Недарма ворог завжди намагається переписати історію, адже історична пам'ять є основою національної ідентичності. І тут уже не йдеться про окремі рішення чи вигоду. Йдеться про наше майбутнє, про право наших дітей знати правду про своє минуле й не допустити повторення трагедій. Саме тому розвинуті демократичні країни приділяють величезну увагу вивченню власної історії, збереженню архівів, музеїв і пам'яті про свої трагедії та перемоги. Вони роблять це не заради минулого, а заради майбутнього. Бо народ, який пам'ятає свою історію, значно важче обдурити й змусити повторити старі помилки. Тоді в мене до вас одне запитання: якщо історія, на вашу думку, не впливає на майбутнє, то чому авторитарні режими так наполегливо намагаються її переписати? Що вони намагаються змінити, якщо історична пам'ять нічого не змінює?

Почну з кінця вашого допису. Авторитарні, а насправді, абсолютно всі режими конструюють історію під себе, аби формувати суспільну думку, мати можливість призначати "друзів" і "ворогів", виходячи з власних інтересів, просто "диктатури" роблять це жорстко, а "демократії" — більш м'яко, от і вся різниця між ними. Щодо всього, що вище, не бачу сенсу дискутувати, ми з вами оперуємо різними рівнями, ви — національним, я — цивілізаційним.

Ви самі підтвердили мою думку. Якщо історію переписують, щоб формувати суспільну думку, значить, вона впливає на майбутнє. Саме тому її потрібно знати й захищати. Дякую за цікаву розмову.

І вам дякую, було цікаво)

Цікаво. Чекаю продовження.

Дякую що читаєте. Продовження в процесі.

Цікаво. Притулок дав скальник, так в пролозі написано, але получається, то був не скальник, і хто така ця Малуша. Вона, я так зрозумів, не людина зовсім?

Можливо.

Дубиню шкода. Шальна стріла, обр навіть не цілився. Буду чекати на наступну частину

Так шкода. Але нічого не поробиш.

Дуже цікавий розділ. Я думала, що Ясеня, Стефана та Зоряну, далеко річка затягла від дому

Річка текла в сторону городища, як і всі ріки в горах. Тому вони швидше прибули до дому.

👍👍👍

Дякую.

Цікаво. Ворог вже тут, а вони ще не всі знають.

Ворог на підході.

Цікаво. Проста й зрозуміла мова яскраво малює картину подій, емоцій - захоплюючи читача дізнатися що ж буде далі. Гарно дякую. Натхнення та купу часу для цього. Здоров'я та хай щастить. З повагою...

Щиро дякую за коментар. Радий що сподобалось. Теж бажаю здоров'я та натхнення в творчості.

Здивували новою обкладинкою

Не знаю чи варто міняти?

Залежить тільки від вас, що краще передає ваш задум

Дякую. Думаю ця краща.

Моїй книзі 15 місяців і на ній третя обкладинка. Думаю, що це ок, що обкладинки змінюються.

Звичайно. Це показує з яким трепетом ви відноситесь до свого твору. Це видно.

Хтозна. Але думаю, що у вас теж, мрже це не останній варіант

Побачимо. Може і не останній.

Дуже реалістично описана зустріч із чудовиськом. (Я б мабуть вмерла на місці, якби таке побачила) дуже цікаво чому воно відпустило, спочатку, людей, а потім почало їх переслідувати. Невже на нього так дощечка подіяла?

Можливо.

Ворог наближається, боги мовчать.

Можливо вони знають що буде.

Здається в пролозі Скальник говорив, виходить те що передавали як легенду, а те що було насправді не одне і теж.

Легенди завжди спотворюють реальність, але в кожній є зерно правди.

як завжди цікаво .але так довго довелося чекати.

Дякую за коментар, радий що сподобалось. Писалось довго потім редагування, а ще робота, сім'я, приходиться вибирати.

розумію. мені вдома важче пишеться .хіба що вночі .а от на роботі такі ідеї буває народжуються.музи на роботі немає .а ідеї є.

Муза вдома.

Весільний танець нагадує "Аркан".

Так і є.

Таке тремтливе зізнання було у Богдана та Младі

Дякую ща коментар.Він давно вже кохав її.

Так. Я читала. Це я написала про їх рішення бути разом, а телефон ісправив

Так звчайно.Радий що сподобалось.

Читаєш і пропускаєш ці відчуття крізь себе. Аж моторошно стало

Так це жахливо забути все і стати частиною лісу.

Дуже реалістично описаний напад та боротьба.

Дякую що читаєте.

Жах. Його поглинув ліс.

Забрав.

цікаво. чекаю наступний розділ.

Радий що сподобалось.Слідучий розділ буде найближчим часом.

Таємниці з Малушею Яриною та Скальником підігрівають цікавість. Чекаю що далі.

Радий що сподобалось. Продовження скоро буде.

Горам було бадуже (с)

Для гір це лише мить, а для роду — трагедія.

Дякую за нормальне зображення оленів. А не бембі-стайл.

Вожак стереже своє стадо. В стані небезпеки вони не передбачувані.

Цікаво Зоряна з Ясенем задумали. Сподіваюся, у них все вийде.

Надіюсь що так.

Цікаво. Волхв бачить Малушу у ві сні. Хто тоді вона така?

Дівчина що кохає Ратибора.

Люди живуть, мріють, планують не знаючи, що завтра може і не бути.

Так воно і є. Вони ще не можуть зрозуміти що їх чекає.

Який колоритний розділ) у вас дуже гарно вийшло описати)

Щиро дякую.

Цікавий, захоплюючий і оригінальний світ книги! Натхнення й удачі!

Дякую за коментар.Приємно що вам сподобалось

Вперше читаю де Стільськ стає живим місцем. Білі скелі, печери. А поруч — жива політика, торгівля, зради.

Радий що зацікавив. Навіть тоді війна приносила, кому горе, а кому багатство. Нічого не змінилося.

І знову цікаво ,і знову чекаю , що далі. Дякую.

Дякую. Далі все тільки починається.

Сподобався діалог Стефана і майстра, і те, як Стефан розмірковує про скриню : "краще живим бути ніж мертвим" , що відображає його світогляд.

Радий що сподобалось. Стефан інший, для нього тут все нове.

Прочитав із захопленням! Натхнення й удачі!

Дякую.

Гарно атмосфера лісу описана. Розділ динамічний, емоційний.

Будь-який навколоісторичний сюжет цікавий тоді, коли перегукується з сьогоденням і відлунює в серці прямо зараз. У вас це є. Сюжет працює - аналогія: чи лишитися і дити під ворогом - абсолютно вдаряє в серце. Хто хоче відчути і читає крізь себе - той відчує. Неважливо, в який фантастичн й світ це все загорнуте. Ввжливо, чи б'є в тебе сьогоднішнього. Тут це є. Впевнена, що далі будуть пригоди і цікаві арки.

Дякую за коментар. В нас завжди був вибір бути в рабом чи вільним і результат цього вибору відбивається на дітях та внуках. Зараз український народ зробив свій вибір, бути вільним.

На жаль він (вибір) треба відстоювати щодня. І він відлунює в усіх жанрах. 🇺🇦

Так зараз важко усвідомити про вибір ціну і тому подібне бо не кожен готовий до такого це буде потім через покоління

Цікаво зображена сцена протистояння людей Добромисла з ведмедем. Динамічний розділ, хоча важкий емоційно.

Таке життя.

Давно не читала таких розлогих цікавих описів :)

Дякую. Радий що вам сподобалось.

обряд дуже гарно описано.цікаво чекатиму що далі.

Дякую за коментар. Слідуючи розділ в прцесі.

Це ніби наш Святий вечір, тільки дуже давній: з кутею, дідухом, соломою під столом та колядниками.

Дуже близький цей світогляд і культура. Відгукується. Ми не раби божі, а діти.