Чорна крига

Чорна крига

Завмерла Україна — уся як чорна крига.

Забрали в неї спокій, мирні крила...

Не чути радісних пісень, розмов...

Війна бідою Неньку вкрила.

Жахіттям народу душі охопила,

Вогнем та горем землі спопелила.

— Збирайся, сину, на фронт воювати!

Стару ікону в руках тримала сива мати.

Благословляла дитину йти своє відбивати,

Голос дрижав, сльози не вдалось маскувати,

Серце боліло, намагалось кричати.

Їй не хотілось від себе дитя відпускати…

— В молитві, синочку, тебе я буду оберігати!

З печі дістала запашну хлібину,

Ще теплу замотала в українську хустину.

Зібрала торбу, перехрестила дитину

І тихо зітхнула, ледь промовила сину:

— Знай, за що йдеш воювати!

За кожну дитину, незламну колиску,

За віру та правду, за рідну Вітчизну!

Боже, як хочеться миру, який варвари вкрали!

Віддайте наш спокій, що з війною забрали.

Скільки всього ущент зруйнували?

Сірі будинки стоять, наче тіні…

Затих дитячий сміх у щасливій родині…

Як пояснити про горе маленькій дитині,

Чому стоять лише стіни в самотній хатині

І кроків не чути у зруйнованій квартирі.

Де всі, де? Напевно, ридають у чужій країні.

Ті, хто не зміг… лежать у холодній могилі.

Наші герої — найголовніші у цій стихії.

Скільки найкращих синів та дочок

Батьки поховали в холодній землі,

Що гинуть відважно у підступній війні.

Є ті, кого й досі шукають,

У вічному сні їхні душі блукають…

Час зупинився, сірі летять журавлі.

Десь сива мати тихо плаче на коліні,

Молитву серцем читає, тримає свічку у руці.

Господи, дай сили не впасти в біді!

Щоб воїни світла живими прийшли

І жодного з них на щиті не везли.

Усіх їх додому в сім’ю поверни!

І тих, кого й досі шукають — знайди!

Дай захисту свого, Ти їх захисти.

Мужньо здолати пітьму поможи.

Мирне небо Україні поверни,

Здобути волю, перемогу — народ благослови!

Боже, незламній Україні, кожній родині,

Українській дитині — Ти спокій відроди!

Автор: Наталія Синюшко

02.03.2026 р.