Крізь тіні

Світ інколи тихо стискає груди,

Немов темний ліс без стежок і доріг.

І крок кожен, наче, крізь бурю і студінь,

Де тиша важка, мов холодний поріг.

Буває, що ніч розростається в серці,

І зорі ховають своє срібло десь.

І вітер питає: чи вистачить впертості

Іти крізь туман, не зламавшись увесь?

І руки знесилені падають нижче,

І погляд блукає без світла і дня.

Та десь в глибині, де мовчання найглибше,

Ще тліє жаринка живого вогня.

І, може, не видно дороги відразу,

І, може, вона не пряма і не ясна.

Та крок за кроком - крізь тіні й образи,

Поволі крізь темряву сходить весна.

Бо навіть коли все навколо мовчить,

І небо здається холодним і сірим,

Людина іде. Просто йде. І мовчить...

Та серце не вчиться ставати безсилим.

Spicy pie