Вечір тихий

Сьогодні дивилась на тихий вечір,

Де небо лягло на землю, мов плед.

Дівчина дивилась зоряним поглядом щиро,

Немов у очах її цілий всесвіт живе.

Вона розуміла, бо цей вечір єдиний,

Та водночас схожий на тисячі днів.

Бо кожна хвилина, так особлива, невинна,

Як подих весни серед тихих вітрів.

І раптом той вечір вже не був звичайним,

У ньому розкрилася тиха краса.

Скільки навколо прекрасного, тайного,

Що бачать лиш серце й жива душа.

Та скільки тієї краси ми вбиваємо,

Проходимо поруч, мов тіні німі.

Не бачимо див, не помічаємо

Світла, що тихо живе у пітьмі.

І думає юна, підліткова душа:

Скільки ще світу вона не пізнала?

Скільки світанків і тихих чудес

Доля для неї іще заховала?

Скільки таких ще вечорів на дорозі,

Скільки ранків у росах, мов сни?

Скільки моментів прекрасних і прозих

Побачить душа на початку весни.