Коли світло, то не варто мовчати

Напишу вірш для тебе коло багаття,

Де у колі друзів натхнення знайду.

Весняним вечором коло укриття

Устами писатиме думка проста.

Ця мова, яка лежить у ліжку

Закарбує слова навік у папір.

Творчість зовсім не про дуелі,

А для того, щоб зайти у скелі.

Тріскотить хмиз, і літають іскри,

А сонце кудись втекло поспішно

Та у мандрівку не взяло дівчину –

Золотаву, з ранковими ніжками.

Зігнулося проміння на орбіті,

Яке мчить у космічному світі

Десь на іншу півкулю Землі -

Освітлювати стежини круті.

Ще не встигли у зелені

Втопитися юні та старі сади,

А я граю літературні акорди

Адже зникли нестримні холоди.

Золотоволоса краса навпроти сидить

Й пильно дивиться у доленосну мить.

Стає легше з вічними видами жити:

Тут не плачуть, тут заборонено тужити.

У сірих буднях швидкоплинних

Поміж розпечених думок та ідей

Проляжуть нові, звивисті дороги,

Які схвилюють серед відстаней.

У вогнище вже кидаються дрова,

Музикант хапає гітару за шию,

Й подихом крізь струни бринить,

Щось нове та вкрай важливе.

Дівчино, ти ж іще цнотлива,

А по твоєму волоссю грім біжить.

Він вносить знову корективи

У світлу весну юних літ.

У полум'ї веселих пісень і розмов,

Ніжна ніч розгортає зоряні карти.

Я скажу нарешті слово "кохаю",

Адже світло вчить не мовчати.

Написано: 5 березня 2026 року.