Один
Ось так воно і буває. Спочатку у небі з'являються зайві зірки, потім літаючі тарілки, а тоді зникають люди: спортсмени, екстрасенси, інші фріки. Не вірите?
То до новин! Вниз. Вниз. Вниз. І докупи. Ага. Дивні астрономічні явища над північною півкулею. НЛО над Жовтневим. І, нарешті, — таємниче зникнення дворазового олімпійського чемпіона з плавання. Ось воно! Та він, знаєте, сам винен. Хіба втікач при своєму розумі буде встановлювати такі божевільні рекорди? Рекорди це спосіб, у який ти заявляєш світу, що не такий як усі. Він заявив. І щез. І, паскуда, підставив всіх інших втікачів. Що тепер робити? Треба залягти на дно. Саме так.
На дно. Вниз. Вниз. Вниз!
Товстун у синьому светрі радо кинув Олгану зв'язку ключів. Ті бряцнули в повітрі й боляче вдарили пальці.
— Тепер вони твої. Це така удача! Ми вже й не сподівались когось знайти.
— Розумію.
— Коли б не ти, довелося б у чорну найняти якого бомжа, а то й зовсім ліквідувати посаду. Тож добре, що воно так от склалось.
— Доля, не інакше, — відповів Олган, позираючи в небо, що палало сріблом крізь чорне гілля паркової рослинності. — Ця робота по мені — тиша, спокій, природа. Це те, чого нам всім не вистачає.
Товстун кивнув, щось бовкнув, а тоді ще раз нагадав Олгану про вечірній обхід території. Він оминув собаку, що лежала коло вагончику, й пішов до сміттєвозу. Та ледве дійшовши до хвіртки, вступив у рідке зелене лайно. «От бляха!». Він спробував витерти кросівок об травичку, та лиш розмазав фекалії вздовж і поперек чорного дермантину. «Бляха! Що воно таке?». А тоді він кинув ці спроби зробити себе кращим, як кожного разу кидав дієту, й обернувся до Олгана. В його очах з'явилась недовіра.
— Скажи, Олег, у чому причина? Не вірю, що молодий чоловік підписався на таку роботу з самої любові до їжачків. Ну, сам бачив: купа сміття, шприці, підлітки, лайно...
А що, може, сказати йому правду, раптом подумав новенький доглядач? Ото буде сміху.
— Бач, вирішив залягти на дно. Ховаюся... від тарілок у небі. За законами клану "Зарет", чиє лігво за двадцять світових років звідси, мені світить в'язниця та божевілля, внаслідок довготривалого підключення мозку до роботизованих систем видобутку копалин. Чув про зникнення олімпійця? Він один з тих, що ховаються на Землі. Коли прийшли за ним, то шукатимуть й інших. Тож я вирішив перечекати негаразди у якомусь непримітному куточку. Як цей парк. Якось так.
Товстун враз змінився в лиці, набурмосився, почухав підборіддя. Подивився на Олгана так, наче оце щойно його зустрів. Тоді перевів погляд на жменю ключів у його руці, а за тим на депресивний пейзаж довкола: чорні дерева, чорне багно замість доріжок, чорні пляшки з-під пива. Зітхнув.
— А скажи, інопланитянине, за що тебе розшукують там, у космосі?
Олган поспішив заспокоїти:
— Розслабся, я нікого не вбивав. Так, підірвав пару цимтерн. На Землі це називають екоактивізмом.
— Зрозуміло, — промимрив товстун. — Що ж, гірше від одного божевільного тут не стане.
Ха-ха-ха-ха! Сміявся Олган, закинувши голову до неба. Це точно. Ага. Саме так. Та раптом вдавився тим сміхом й притьма забіг на ґанок вагончику. Ні, ні! Звичайно, йому все здалося. За хвилю він боязко висунув голову з-під пластикового даху й дивився, як чорний птах летить у місто.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!