Ти забрав...

Ти забрав у мене «мене»...

Ту, яка серед ночі сміється.

Ту, з якою за мить промайне

Насолода, що вічністю зветься.

Просто вирвав із серця струну,

Голосніше за всіх що бриніла.

Заховав мої мрії в труну

І дивився, як я тихо тліла.

Ти забрав половину мене,

Розтрощив і вертаєш на місце.

«буду поруч.. все скоро мине,

видам все, що бажаєш, за дійсне»

Та чи можна заклеїти рани,

Що нанесені голій душі?

Я без тебе зустріну світанок,

Не напишу про тебе віршів.

Знову й знов ти мене розриваєш

Більше сили немає на це.

Ти у мене мене забираєш,

Не ховаючи більше лице.