Вирій і ти

Десь далеко там, серед лісів,

Шукаєш спокою в собі.

Знайти його не можеш ти,

Бо сховано воно десь у душі.

На стілець присядь тихенько,

Насолодись красою миленько.

Подумай враз і навіки:

Зостатися з собою чи хотів би ти?

Страхи свої не ховай далеко,

Зустрітися з ними прийдеться — й нелегко.

Не покинуть тебе, й не проси,

Лише побори їх назавжди.

Думки не чутно вже давно,

Сховалися в закутках душі.

Лиш зелений рай, що так шелестить,

Відбивається в думках враз.

Поряд пташки співають

Веселу пісню, та ще й не одну,

Про красуню-принцесу й красеня-принца,

Що залишилися лише на біду.

Маленький струмок,

Наче вишитий нитками,

Розділяє на «до» і «після» життя —

Й тебе, зокрема.

Все, що колись було, — пройшло,

Все, що буде, — не настало.

Живу цю мить,

Залишившись на стільці зі своїми думками.