ДОРОСЛА ВЕСНЯНКА

Сніги повзуть зі стріх,

І шепіт вуст твоїх

Волає до весни:

«Полиш солодкі сни!»

У шибку сонце раннє рясно ллється,

Я сьорбаю його – воно сміється.

До неба доторкнусь – воно мовчить.

А десь людина до людини мчить.

Отямить нас любов,

Зашаленіє кров,

Ти сповнені принад човни

У просторі життя спини.