В її очах брунатні весни

В її очах — брунатні весни,

відтінки літньої трави,

вона летить — легка і чесна —

крізь тихі обрії душі.

Вона прийшла крізь хвилі смутку,

крізь біль, розлуку і печаль,

лишивши в серці теплу жмутку —

розбитих почуттів кришталь.

Тепер вона — зовсім інакша,

прозора, мов ранкове скло,

у модних окулярах бачить,

як світ змінив своє єство.

І відчуває: все інакше,

і дихає уже не так,

бо знає — в ній брунатні весни

ще проростуть у світлий сад.

І ще попереду — те літо,

що розцвіте і зап’янить,

травою, сонцем оповите,

і в жилах ніжно задзвенить.

Огорне шию теплим шалем—

тим, що колись вона ждала,

і все, що сіяла без жалю—

вона сторицею взяла.

Її здобуток — як відлуння

тих кроків болю і страхів,

Шлях усвідомлення -проміння-

торкнеться тонких струн душі

Напише -вірш цей у ночі

До рук перо -мов серця край- взяла....

і піднялась… і розцвіла. . (К.Е.Б. 2.04.2026)