Думки під душем. ч.1

Чугунні батареї у квартирах бачили більше, ніж крісла театрів.

Гарячі та водночас холодні.

Для мене вони завжди холодні та стоїчні.

Часом мене пронизує сморід рідин стічних.

Часом мені подобається той парфум антиутопічний.

Можливо, на людей впливають домішки в повітрі?

Можливо, нові рухи завжди були посміховиськом і ставили людей в незручні положення -

як фізичні, так і метафоричні?

Часом дивлюся на рандомне графіті довше, ніж картини.

Хотілося б поговорити з тою людиною, яка їх написала, чи, може, місто пише їх саме?

Це ніби крик до людей, що воно живе.

Часом думаю: чи я пройшов, чи лише шукаю, де ж моя Голгофа?

І можливо, відповіді були на вершку, а я пройшов з закритими очима?

Хоча, може, це зовсім не моя вершина і треба починати жити з відкритими очима?

І можливо, відповіді ховаються дорогою до тієї вершини? Чи на розі?

Може, завтра запишусь до психотерапевта.

Чи, може, почекати, поки він напише мені сам?

Може, виконати все завчасно і не чекати, по стандарту, останній день дедлайну?

Але який у тому шарм?

Часом дивлюсь у холодильник з надією, що там щось зʼявилося.

Потім згадую, що моє життя залежить від мене і їсти перехотілося.

Часом ненавиджу свої сни, бо там не можна поворухнутися.

А інколи сняться і такі, що одразу треба записати, бо більше не повернутися.

Часом думаю багато і думаю: «Чи я багато думаю?»