Весняний степ

Ще вчора степ дрімав під сніжною вагою,

Вдихав туману дим і слухав шепіт сну.

А нині зеленіє хвилястою рікою,

Яка біжить за обрій у далечінь ясну.

Гойдає ковилу на хвилях вітер звично.

Мов срібна нитка, в’ється дорога до небес.

А обрій ніби став прозорішим і вищим,

І ген на виднокрузі зазеленів овес.

Квітковий диво-цвіт у трепетнім пориві

Вклоняється до сонця серед полину хмар.

І жайворон плете на вітрі, мов на ниві,

Свій неповторний спів – душі гарячий жар.

Тут дихає земля медами і красою,

Безкрає небо легко лягає на плече.

Тут простір окриляє свободою п`янкою,

І степ, неначе море, у вічність все пливе.