Молодість

Був час, коли ми так спішили

Співати пісню під гітару.

Тоді ми дуже дорожили,

Коли надвечір нам спадало

Зустріти друзів, разом сісти,

Погомоніти біля двору.

І не спадало нам у мізки,

Що не зустрінемось ніколи.

А як ми вміли танцювати!

На вихідних та тільки колом!

А часом просто постояти,

Поки танцюють всі довкола.

А після - вислухати вдома,

Що вже запізно, що чекали.

А ми, що більш того не буде,

Батькам своїм відповідали.

Що і курити - більш ніколи,

Що все у час, і все, як треба.

Та знову все ішло по колу,

І "повторити б знову треба".

І школа, випуск, знов навчання,

Але без мами і без тата.

І друзів більше ще пристало,

А стАрих стали забувати.

А там - кохання і страждання,

Чи він полюбить, чи вона ?

Ми вибиралися морально,

Обожнювали те ім'я.

Та чи воно прийшло до піку,

Чи знов симпатія прийшла

До кращої тоді людини,

Ітог один- весільня гра.

Фата і гості, одружились.

Хтось раз, хто двічі. Кому як.

А тут і дітки народились.

Велике щастя. Чи не так?

Все добре, їх ми поростили,

Діждались внуків. Краще ще!

А де ж ми молодість згубили?

Стежина рястом вже росте.

Гітара, танці і кохання...

Вони були? А, може, ні?

Колись згадаємо востаннє.

І все затихне у пітьмі...