Лета вийшла із берегів

Знову Лета вийшла із берегів,

Затопила усі тут навколишні села.

Стікс загрозливо пінився і ревів.

Цар Аїд… Він завжди сумний, невеселий.

Злий Харон не справлявся з потоком душ…

Проклинав він роботу, життя і долю…

Люди жлуктили воду з Лети, як пунш…

Забували про землю, небо і волю

Тільки двоє стареньких тримались за спогад:

Про покинуту хату… як вишні цвітуть…

Як ростили дітей і вірили в Бога…

Тож Аїд проказав: «Хай ідуть, хай живуть»

І вони все йшли…Тримались за руки…

Майже вийшли…Щось хмари так низько…

На кордоні чекали їх рідні онуки….

А Харон підчищав свої смертні списки

Он кордон… там онуки…рукою подати

Раптом спалах!.. Харон на човні їх повіз…

Закарбовано в душах їхніх назавжди

Чорні ями російських отруєних гільз.