1. Імпровізація.
Сонячно. Майже тепло. Завершення місяця квітня. Сиджу у хаті - бо в мене репетиція, яку завжди собі влаштовую спозарання. Вигадую композицію на саксофоні та водночас записую ці хаотичні звуки, аби затим скористатися у створенні остаточного варіанту зімпровізованої мелодії. І завжди так вчиняю - особливо, коли нудьгую! - щоб якось скрасити музичною "завісою" день. А сьогодні бажано б від початку його - дурний настрій задибав до мене від самого рання.
Сиджу навпроти вікна, поглядом на протилежний хмарочос та граю щось навіть мені не зрозуміле. Не зрозуміле, але так гарно пасує настрою. Вдивляюся у хмарочос та фантазую всяке різне...
...Раптом нізвідкіль вилітає апарат з чотирма пропелерами - торохкотів наче мопед! - та врізається у височенну склобетонну споруду і... - вибухає з неймовірою потужністю! Вибухає так, що вікна мої здригнулись (добре, що не повилітали!). Будинок хитнуло наче від легкого землетрусу. Перше, що мене охопило - сполох, паніка, подив, затим страх (воно ж могло влетіти і в мене!)...Там же люди!..Чи вціліли? - майнула думка...Та я не переривав своєї гри на саксі. Лише дивився перед себе та розумів, що то все є чиясь терористична акція...чия?!...В мені закипіло обурення - хто посмів порушити мирний спокій мого власного простору?!!!..Я ж нікому не погрожую, не заважав і не заважаю жити - я мирна, найгуманніша у світі людина! Люблю лише музику, культуру, мистецтва...Навіщо комусь підривати будинок навпроти, оцей чудовий красень хмарочос, що підсвічується прожекторами з вечора до ранку?...На стіні якого з барвистої реклами усміхнена красуня дивиться прямісінько в мої очі своїм спокусливим поглядом. І вона, ця красуня, така мила... - навіщо саме в неї влетів цей бісів "мопед"?!..Скажіть мені хто це...і я його вб"ю!
...За цією думкою згадалось, що Україна (є десь така держава) палає вже дванадцятий рік поспіль, а мені чомусь на це начхати - бо де та Україна! У чорта за рогами? Чи де вона там?...А тут ось, під носом...І спрямовано як не у мене, так у ні в чому не винних людей...Але ж там, у далекій, не знаній мені країні, теж мешкають такі ж самі люди і їх знищують такі ж самі "апарати"... - чому мене це так не хвилює, як вибух навпроти мого вікна? Можливо то так час змінив нашу людську сутність, що ми тримаємося лише за своє, власне, рідне, а інше... - інше нас не обходить, щодо іншого нам байдуже. То що?... - не наша справа?... Шкода, коли так...
Я відклав саксофон. Зникли усі мої видіння. Відійшов від вікна, за яким на стіні протилежного хмарочоса спокусливо всміхалася красуня з яскравої реклами. <<То ж, виходить, раз я фантазую на подібні теми, значить мені не байдуже, що відбувається в інших світах та державах?...>> - подумалось так, коли включив записану імпровізацію. Непогано вийшло. Навіть гарно! І підправляти нічого. Відчувається біль, тривога не то від втраченого кохання, чи від незворотності біди та суму за втратою ціннішого над усе...Пригадався давній знайомий...він загинув в Україні. От, грав на саксі і навіть не думав про того знайомого, а воно пригадалося мимохіть...відгукнулося відлунням у цій моїй невмисній мелодії. А за вікном сонячно. Майже тепло. Завершення квітня. Виходжу з хати з записаною імпровізацією у чохлі поряд із саксофоном. Прямую до готельного ресторану, де працюю. разом із друзями по джазовій групі. З великим задоволенням там зіграю з ними свою нову мелодію.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!