Крізь вушко голки

В останньому розділі ви підняли дуже болючу для українського суспільства тему на наступні кілька років. Випадки зґвалтування дівчат росіянами, на жаль, не поодинокі, тому варто задуматись над тим, який це матиме вплив на них та цих дітей. Бо, хоч діти і не винні за діяння батьків, але дитина це ж пожиттєве нагадування про травмуючі події. Однак, знаєте, в сюжеті мені не вистачило глибини. Усе трапилось так швидко, що не встигла я отямитись, як уже настала розв'язка. Дякую, що дали можливість зазирнути в майбутнє і дякую за цей твір.

Так он воно що, цей проєкт "Вушко голки". Але, видно, ще не всі таємниці розкриті...

Це насправді цікава тема для обговорення: наскільки андроїд може замінити людину. Наш головний герой щось згадав, відкриваю наступну частину і дізнаюсь, що саме))

Пояснюю детально, чому оцінка – 1. У головного героя суцільне комбо з проблем, які заважають йому стати нормальною людиною, не кажучи вже про успіх у науці. Було б величезним прогресом, якби він не спився, відвідував психолога та мав якусь пересічну професію. Спадковість таки часто має вплив, а тут ще відсутність нормального виховання, нездорова атмосфера в сім’ї та матір у психлікарні. Алкоголь і вживання наркотиків погіршують діяльність мозку. На початку описані чи то глюки, чи то клінічна смерть, чи все разом.(Не зовсім зрозуміло). Так ось під час клінічної смерті теж відбуваються незворотні зміни в мозку. Наркотична залежність здатна виникати одразу й дуже рідко від неї можна вилікуватися. Але ні, він просто таки святий та геніальний – і вчився добре, і від шкідливих звичок позбувся, і ще якимось магічним чином мав чудові розумові здібності й зумів отримати щонайменше дві вищі освіти попри те, що його ледве не відрахували. Щоб розробити такий чіп треба мати й медичну освіту, й добре тямити у комп’ютерних технологіях. До того ж досить дивно, що він сам-один, зовсім ще молодий і створив настільки складний винахід. Ідея в нього виникла дуже наївна, бо для складного наукового проекту треба відповідна освіта, чимало знань на задану тему і дороге обладнання. Та все вищенаведене це лише один з відносних мінусів твору. Стирання негативних спогадів - безглузда ідея. Негативні спогади - це досвід, без якого вони можуть нагадати про себе ще більш негативною дійсністю. От більшість українців зітруть собі пам'ять про злочини росіянців і вирішать знову дружити з ''братнім'' народом, замість того, щоб на майбутнє продумати оборонну стратегію проти країни, яка століттями періодично нападає на Україну. Сам винахід не оригінальний (в американських фільмах чимало подібних ідей). Мало того ці чіпи на практиці показують себе, як атомна бомба: шкоди від них може бути значно більше, ніж користі. І пам’ять стирають повністю, і ще й можуть бути застосовані для дистанційного керування людьми. Винахід так себе й не проявив з позитивного боку, що частково суперечить темі конкурсу. (Це помітили й інші читачі.) Операції на головному мозку досить складні й ризиковані. Якщо раптом щось піде не за планом, такий чіп взагалі може вбити або перетворити людину на ''овоч''. Ризик не надто виправданий. Від участі у війні на боці терористів людину зупиняє не лише страх. А ніде не сказано, що винахід дозволяє повністю здобути контроль над усією діяльністю мозку, що набагато складніше й не закладено у початкових властивостях винаходу. Щоб такий підконтрольний солдат не передумав іти воювати та не самоліквідувався, треба повний контроль чіпа над свідомістю. Сам же винахід ніби як може лише витерти пам'ять, позбавити страху та болю, але не перетворює людину на робота, якого можна запрограмувати на будь-що. Значно легше створити правильно запрограмованого андроїда (тим паче, що минуло небагато років і вже в наш час наука розвивається в цьому напрямі), ніж втручатися в головний мозок і сподіватися, що ним можна керувати, як комп'ютером і не вийде жодних непередбачуваних збоїв. Живий організм значно складніше влаштований, ніж робот, може мати безліч індивідуальних особливостей і всі їх неможливо передбачити в контексті взаємодії з чипом. Досить дивно, що андроїд-медик таки нормально працює, а створити робота, який здійснить теракт, ця злочинна організація не може, хоча медицина не менш складна й непередбачувана, ніж військова справа. Стосовно самого лікування психічних патологій, то за тривалої депресії, наприклад, порушуються певні біохімічні процеси в головному мозку, й без поганих спогадів стан пацієнта може не покращитись. Деякі препарати якраз таки нормалізують ці біохімічні процеси.

Влад Сторітелер засуджує поширений сюжетний хід з втратою пам’яті. (У нього є доволі корисний блог на літературні теми в ютубі.) І тут з ним важко не погодитись. Порятунок гг досить шаблонний - ледь не в останню мить приходять рятівники. Це так зручно, коли злочинці з міжнародної корпорації зовсім бовдури й у часи розквіту технологій не додумалися просканувати клієнта на ''жучки'' й навіть не дочекалися, доки чіп стане ефективним, а відразу ризикнули викрасти винахідника. Робота розвідки - щось страшне й сумне: об'єкт, за яким спостерігали, загубив телефон - і все, торба. Та Катря – захисниця від бога))) Не треба майбутній Україні такої горе-розвідки. Єдиний, хто сподобався з персонажів – Тарас, без допомоги якого головний герой напевно б не вижив. Останні 2 пункти – це вже більше моє суб’єктивне сприйняття, але такі речі суттєво впливають на оцінку. У творі простежується наратив безконтрольного розмноження: аборти - зло, краще в 15 народити від виродка, бо треба вважати, що діти - абсолютне щастя, бо просто так треба. І в тої жертви насильства, яка ні в чому не винна, є тягар на все життя і її майбутнє повністю зруйноване. Психічно травмована жертва і бабуся, якій треба няньчитись з обома навряд чи зможуть виховати дитину належним чином. (А в такої дитини вже є погана спадковість.) На мій погляд, шкідливість аборту в таких випадках суттєво перебільшена. Не факт, що жертва насильства зможе створити нормальну сім’ю і захоче дітей. Навіть якщо й захоче, то є можливість взяти дитину з дитбудинку чи сурогатне материнство, штучне запліднення і подібне. Не знаю, чи справді закладалася у твір така ідея, але виглядає, що ой як добре, що вона залишила ту дитину, бо ж який чудовий науковець вийшов і він зараз усе виправить.(Але це не точно.) І те, що його матір досі жива, лише підсилює ефект такої ідеї. У час війни, коли жертвам насильства навпаки треба допомога, подібні ідеї викликають в мене різко негативне ставлення. І ще не люблю, коли для дослідів сумнівної корисності використовують тварин. До того ж в майбутньому вже б могли винайти якісь достовірні віртуальні симулятори живого організму чи проводити досліди на засуджених за особливо тяжкі злочини.