Будь каменем.

На високому помості зали Вищої Справедливості воссідав суддя Гао. Попри поважний вік його обличчя майже не торкнулися зморшки — певно, тому що його майже ніколи не торкалися прояви емоцій. От і зараз він був схожий на воскову статую.

Він дивився на спини Мейлін і Лі Вея біля підніжжя помосту. Обоє стояли на колінах, торкаючись лобом підлоги: вона прямо перед суддею, він трохи збоку й позаду.

Щойно прозвучали слова самодоносу. У залі наповненому чиновниками й військовими запанувала тиша й важке очікування.

Нарешті суддя заговорив.

— Ваше рішення правильне і варте схвалення. Це вияв поваги до вищого порядку. Але чи справді вами керує любов до гармонії світу, чи ваш вчинок — лише спроба уникнути кари, призначеної долею? Ти, Мейлін з роду Ші. Ти розумієш, що твоя кров — це твій вирок? Для тебе і твоїх нащадків. Тобі не уникнути смерті. І саме тому ти така смілива — бо тобі нічого втрачати. Ти розумієш, що я можу віддати наказ катувати тебе просто на цьому місці, аби дізнатися, хто ще причетний до змови?

Рука судді потягнулася до коробочки з бамбуковими табличками — кожна означала окрему тортуру.

— Говори!

Мейлін повільно підняла голову й відкрито подивилася в очі судді.

— Пане Гао, я все розумію. У моїй душі немає спротиву Вищій волі. Саме тому я благаю, аби моя отруєна кров була очищена біллю. Всією, яку людина здатна заподіяти людині. Я благаю, аби гординя моїх предків, що призвела до зради, була попрана приниженням, якого не варта й остання повія. Я благаю, аби пам’ять про мене зникла разом із тілом, що буде згодовано собакам. Лише повірте, що мої діти не становлять загрози порядку, а їхній батько виховує їх вірними підданими імператора.

Суддя прибрав руку від табличок. Довго дивився на Мейлін. Мовчки. Потім повернувся до Лі Вея.

— Твоя дружина ладна на все, аби тінь гріха її крові не впала на тебе і твоїх дітей. Але питання не до неї. Попри свої слова, вона не уявляє, на що саме себе прирікає. Питання — на що здатен ти, аби довести право свого роду посісти місце у небесній гармонії? Чому я повинен вірити, що кров зрадника тобі достатньо огидна? Як і має бути для чесного підданого Великого Імператора.

Лі Вей підвів очі з колін. Найважче було не глянути на Мейлін, яка стояла поруч, не дихаючи, чекаючи його слів. Але він витримав. Голос не тремтів.

— Закон дев’яти поколінь є непорушною основою усього під Небесами. Ані словом, ані думкою я не оспорював його мудрості. Я доведу, що жінка, з якою я ділив ложе, більше не частина мого роду. Їй немає місця в моєму серці і пам’яті. А також у серцях і пам’яті моїх нащадків. Завтра я особисто відведу цю жінку до місця страти і власноруч оголю катівським лезам груди, які вигодували моїх дітей. Мій старший син власноруч нагодує її останньою чашкою рису і разом зі мною буде споглядати страту — від першого надрізу і до її останнього подиху.

Зала завмерла. Суддя довго дивився, потім кивнув.

— Бути по тому.

Він спрямував погляд перед собою і проголосив:

— Добровільний самодонос враховано. Дітей не буде внесено до списку покарання. Рід Ші — ліквідовано через головну гілку.

Пауза.

— Мейлін з роду Ші — страта з повним очищенням і публічним оголошенням вини. Тіло має бути розчленовано на тисячу частин. Але з огляду на визнання провини — зменшити до шести сотень. Частини передати для знищення за встановленим порядком.

Слова падали в зал, як камені у воду.

Ніхто не зойкнув. Ніхто не ворухнувся.

Мейлін повільно знову схилила голову до підлоги.

— Дякую за справедливість, пане Гао.

Голос її був чистий.

Лі Вей не дивився на неї. Він знав: якщо погляне — не витримає.

Суддя підняв бамбукову табличку з ієрогліфами вироку і поклав її на край столу.

— Відвести.

Коли їх піднімали, Мейлін на мить опинилася поряд із чоловіком. Їхні рукави торкнулися одне одного.

Лише на частку подиху.

— Бережи їх.— прошепотіла вона так тихо, що ніхто, крім нього, не міг почути.

— Пробач...— відповів він.

Їх розвели.

І тільки тоді, коли важкі двері зали Вищої Справедливості зачинилися, тиша стала по-справжньому мертвою.