(не) Твій Міленіум

3

- Там таке дівча, така красуня, ти б бачив! Фігурка, як у моделі, і зачіска, як у місіс Уоллес із “Кримінального чтива”, тільки без чубчика! А розумничка яка! Я її спитав: ти в карти граєш? Розкидаємо в дебчик? А вона така: я у шахи люблю. Шахи! І при ній матом лаятись краще не треба, їй неприємно! Вона королева, Вадику! - Мишко щойно не звивався від захоплення, виточував флюїди щастя і бажання, на гівно сходив, як сказав би Стас.

Паралельно він виконував мільйон необхідних рутинних завдань, важливих для забезпечення злагодженої роботи кіоску. Купив його синові Кармелюк старший з єдиною метою: щоб було куди відправляти товар-некондицію без накладних зі своїх цукерково-бісквітних цехів. Локація – перший від зупинки тролейбусів та маршруток перед студентським містечком – дуже сприяла. Студентки люблять солодке, на термін придатності подивитися ще не допетрають, а грошенята є у всіх, хто приїжджає вчитися в славне місто Харків, як не крути. Та й ще заразом дніпровський авторитет хотів трохи обкатати свого сина, щоб пізніше був готовий до справ серйозніше. Для того й знадобився почет у представництві хорошого хлопця симпатяжки Миші. І хулігана з притулку Стаса.

Хлопці розгорнулися миттєво, насамперед через відсутність конкуренції. Наступна найближча торгова точка знаходилася за п'ятсот метрів від кіоску, і це був засиджений мухами крихітний універмаг, від якого так й тхнуло романтикою радянських часів: витерті бетонні сходи, важкі залізні двері, пофарбовані в салатний, гудючі прилавки-вітрини на відділку бакалеї, автомат з морозивом й газировкою та соромʼязливо відгороджена ширмою наливайка в кутку. Разом із дешевим портвейном в пакетах та горілкою на розлив у гранених чарках там подавали бутерброди з батону із завітряним сиром та сервелатом, а також поштучно солоні огірки та карамельки “Рачки” із сусіднього відділку. Втім, наливайка закривалася о сьомій вечора, бо ніхто не погоджувався працювати в нічну посеред студмістечка за злиденну оплату. А трійці студентів було по барабану, ніч, день, атомний вибух, що ще там. Головне – бабки. І що набагато важливіше за бабки – престиж! Пригода! Адреналін! Ми в ділі, пацани!

І діло пішло, ще й як. Мишко торгував з віконця в буквальному значенні слова єбалом, незмінно привітною посмішкою, жартиками й анекдотами заманював покупців від школярів до пенсіонерів, безбожно при цьому обраховував всіх поспіль без найменших докорів сумління. Втім, симпатичних дівчат міг пригостити, а дітлахам зовсім заваляще печиво не продавав. Вадик з поважним виглядом вів журнал бухгалтерії та привозив на відремонтованих й перефарбованих у гарний темно-вишневий колір старих татових жигулях картонки та ящики з товаром. А Стас відлякував надто нахабних, цікавих й розумних із претензіями. Ліцензія у них була лише на цигарки та алкоголь із градусами не вище 12%, це важливо розуміти. Тому горілка йшла з-під поли, але зʼявилася вона не одразу й на початку Кармелюк старший нічого про те не знав.

Не згадати вже, коли та як вони прийшли до ідеї власного малого бізнесу з виробництвом та продажем паленої казенки. Пізніше кожен приписував її народження собі. Але одне відомо точно: це Стас сказав якось після пари напасів із бульбулятора:

- Наливайку треба прибрати.

На той час вони всі троє вже десь тижнів зо пʼять тусили на орендованій хаті на Чернишевського – у різних кімнатах, зрозуміло. А кімнату в гуртожитку тримали про всяк випадок, відсипатись, коли сильно на кіоску чи в гаражі упивалися та не в змозі були дістатися квартири.

- Лисий, бляха, тобі всіх би прибрати, ти "Брата" передивився, ми не в кіно, - обложив його Вадик, який завжди розумнічав і сперечався. А Мишко завжди слухав й вичікував. А потім перевзувався у кеди кольору команди переможця.

- Це просто, - незворушно провадив Стас. – Я ж не говорю мочити. Давайте їх вздрючимо по формі та прикриємо по паперах. Нас тому вчили.

- У смислі? – зацікавився Мишко.

– У коромислі! Відділ боротьби з економічними злочинами переслідує й викриває спекуляцію. Приїдемо до них з візитом, з ксивами, – пояснив притульний хуліган. – Все пучком, майже легально.

– У нас немає ксив, – зауважив Вадик.

- У нас є студентські з гербом, хто там їм дасть у руки зблизу розглядати, довбойоб?! - він затягнувся ще раз, відкинувся на спинку розкладеного дивана - між продавленими подушками в багряних трояндах на зеленому полі ще одним бутоном виднілися червоні жіночі труси. Вчора у них до ранку була гулянка з панночками. Тепер похмелялися залишками анаші. Прикривши свої кошмарні, порожні від алкоголю і гашишу очі з багряними, опухлими від безсонної доби повіками, Стас розмірено продовжував, й мимоволі друзі піддавалися магнетизму його глибокого голосу з хрипотою, наче в гіпноз поринали:

– Спочатку треба їм підсадну качку запустити. Мишко нехай іде у гражданці й купує ковбаси там, печива. Усе на вагу. Вона точно зі своїми гірьками хімічить. А тут ми з ксивою та ордером. Ти, Товстий, візьмеш портфель й кепку свого папика. Я кашкет одягну та кітель. Вона сцикне, бо важить точно хибно, і а наливайці ліцензії на горілку немає стопудово. А ми їй бац – конфіскація товару, штраф, до сьоми років ув'язнення з відшкодуванням збитків державі, – розвивав свій план з кожним словом дедалі ширше Стас, додавав нові деталі та подробиці, вигадуючи на ходу варіанти можливого опору та способи його придушення.

- На крайняк коротке замикання їм влаштувати і нехай горить до єбенів. Або я можу вибухівку зробити, це просто, я вже пробував ще в шкільні часи, бахнуло зайебічеські…

– Вибухівка – це вже тероризм, – вставив Мишко. – Серйозна стаття. Не треба поки що. А ось із ксивами…

– А що ми втрачаємо? Заразом дізнаємося, хто їй горілку самопальну привозить. Пацани, це шляхетна справа. Людей вона труїть своєю ковбасою пліснявілою, від горілки лівої сліпнуть наші батьки та діди. А ми очистимо район від шкідників та наведемо тут свій справжній порядок. І буде всім цим вівцям щастя із цукерками дніпропетровськими, а нам бабулесики. Ну?

– Баранки гну, – не втримався Вадик від останнього заперечення. Але, спіймавши погрозливо-спопеляючий погляд холодних синіх очей одногрупника, змінив тон і по-діловому спитав: - Де бланки протоколу візьмемо?

- Я в секретаріат схожу, - відразу відгукнувся Мишко. - Мене там люблять.

Так і вийшло. Точно за планом Стаса. Продавщиця, жінка середніх років, на вигляд вихователь дитсадка, що перекваліфікувалася на продавця, перелякалася, злила одразу всіх постачальників. Розповіла, як правильно спирт водою розбавляти. Назбирала хлопцям повний пакет фарцованого товару з-під прилавка: а там були і ананаси в банці, і шпроти, й фінська салямі, голландський й швейцарський сир, екзотичний кашлатий фрукт ківі, йогурти в красивих пластикових баночках. Від солодощів грабіжники відмовилися з благородством справжніх робін гудів – нехай дітям залишається, у них своїх вистачає. Насамкінець сунула хабар із каси.

- Чекайте наступного тижня, - сказав Вадим на прощання, укладаючи пакети в багажник жигулів. – Повідомимо рішення прокурора. А поки що горілку зняти з продажу. І взагалі зі спиртним акуратніше. Навіть із пивом.

– А якщо… – пискнула продавчиня.

— Дзвоніть ось сюди в будь-який час доби, — на касовому чеку довжиною в новорічну гірлянду він розмашисто накреслив телефон орендованої квартири – мобільних на той час ще ні в кого з них не завелося. На тому всі троє пішли, ввічливо прикривши залізно-салатні двері до універмагу. Вдома Мишко скакав по дивані й кріслах, мов дитя, що отримало барабан з велосипедом й солодку вату в додачу.

- Осьо блін, як пощастило! Це що тепер, наступного тижня знову нам такий тормозок збере? З ананасами! А замовляти їй можна, цікаво? В нас кава з чаєм закінчуються!

– Вона не збере, – заперечив, як завжди, діловий та похмурий Вадим. - У неї там оборотів не вистачить щотижня таким добром ділиться. А інша – так. А чого? - знизав він плечима у відповідь на мовчазне запитання в очах компаньйонів. – Генделиків таких скільки містом? Що з нею прокотило, те й з іншими минеться. Бланків у нас стопка ціла, портфель батя подарував мені.

- Треба навідатися до того чоловіка, у якого вона брала спирт, - сказав Стас. – І спиртометр купити. Бланки – це віджимання. А спиртометр – своя справа. Різницю січеш?

Але Вадим вирішив встигнути скрізь. І поки “своя справа” чекала вільного приміщення та склотари, віджимання практикувалося та відточувалося регулярно. Якийсь час схема працювала дуже добре. Майже всі реагували на ксиву однаково: бліда морда, перелякані очі, кивок у бік підсобки – пакет зі жратвою та бухлом та стос грошей. У них з'явилися свої точки, куди вони навідувалися раз на два тижні. Все йшло добре, поки одного разу курсанти не виявили свій жигуль із пробитими шинами по виходу з чергового закладу, а поряд – двох братків із фіксами по боках зубних рядів. Не розмінюючись на запитання та вітання, Стас поставив пакети під невелике деревце горобини біля краю тротуару, відламав шматок спинки від лави поруч з горобиною. І відходив братків так, що продавщиця магазину, яка вискочила на шум бійки, знепритомніла, побачивши поле бою. Один із фіксатих був її чоловіком. Втім фікси ті було вже не позбирати по скривавленій, забльованій травичці. А буквально на наступному рейсі в підсобці одного з магазинчиків замість пакетів з делікатесами на них чекав дільничний.

- Чиї будете, діточки?

Тоді справу зам'яв папік Вадима, більше вони в той район не сунулися. Отримали по голові від старшого.

- Зовсім дебіли кончені, машину домашню палити з телефонами?! Хоч би грязюкою номери заляпали, ушльопки! А телефон треба залишати лівий, або окремий робочий завести, ідіоти, вчити вас ще й вчити! - виховував він молодь, терміново приїхавши з Дніпра на новенькому броньованому джипі, що так і виблискував чорним лаком. - А ти, лисий, бити навчися не з емоціями, а з розумом. Якщо сильно покалічив, то добивай уже одразу, дешевше ховати буде, ніж лікувати, рідню пошкодуй. Ти знаєш, скільки ми відвалили грошей дружині того мордоворота, якому ти щелепу на потилицю нахуй. вивернув? Ти ж йому хребці зачепив! І селезінку порвав. Сісти міг.

Але по очах було видно, що жодна в'язниця лисого Стаса не лякає. Палахкотіли яскравіше за фари джипа, що дуже йому до душі впав.

- Він погано сказав про мою маму.

- У тебе ж немає мами, ти з дитбудинку, - брязнув було Вадик з ідіотським смішком. Стас спідлоба глянув на нього.

– Мами у всіх є, – примирливо сказав Мишко. - Але іноді краще без неї. Без такої, як моя, принаймні, краще точно було б.

Про найжорстокішу тиранію тітки Ані, прикриту домашнім олив'є та хімічними кучерями відтінку “червоне дерево”, знав весь курс, включаючи декана та старшого прапорщика.

- Хочеш поговорити про це? – тихо уточнив Стас. Ніхто не хотів.

Кармелюк старший зітхнув. І спитав, чого там із кіоском.

– Нам треба розширити ліцензію на спиртне… – спробував чесно поділитись перспективами на майбутнє Мишко. Торгівля горілкою вимагала оптимізації процесу та ефективних маркетингових рішень. Того чоловіка на спиртзаводі вони також накрили. Той напочатку з переляку поділився безкоштовно двома п'ятилітровими каністрами очищеного технічного спирту. А згодом назвав ціну на нормальний спирт. І щоб відбивати витрати, необхідно було налагодити повноцінне виробництво повноцінної горілки з етикетками та пробками, а не продавати відвертий самопал у пластикових баклажках з-під пива “Роганське”. Збирати та мити горілчані пляшки в гаражі їм набридло швидко, а найманці за цигарки та чарочку не працювали, а халтурили.

– Я кажу, надвиробництво у мене шоколадок, два состави стоїть на митниці, не пропускають на Білгород москалі єбані! На солодке наголос, а не на спиртне! – біснувався старший. - Продавайте добре, зможете про розширення власним коштом подумати.

– Гаразд, – не став без мила лізти куди не пускали Мишко. - Тоді б гірлянду нам різнобарвну на фасад… І диван маленький чи крісло, щоб ті, хто в нічну виходить, відпочити з комфортом могли… Комфорт співробітників на шкідливій роботі – це важливо, чи знаєте!

Так у них з'явилася десятиметрова гірлянда з лампочками зеленого, червоного та фіолетового кольорів, яку зараз прилаштовував Мишко, попутно розсипаючись дифірамбами новому дівчиську неймовірної, неземної просто краси з надзвичайним іменем Валерія, також студентці Харківської академії культури. А ще дерматинове червоне широке крісло з кінотеатру, де сидів зараз Стас, слухав ці дифірамби.

Мовчав, очей не підводив навіть, ніби й не чув нічого. Каптур на ніс, клацає собі на старому потертому тетрісі. Але він чув.

- Ну, і де вона ваша королева? Розвела на бухло та злиняла? – насмішкувато поцікавився Вадик. За рік в універі внутрішніх справ він витягнувся, трохи схуд. Позбавився рум'янця на все обличчя, але все ще залишався обрузглим і неповоротким, як сімейний чоловік у віці. Так і поводився – ніби навчений життям досвідчений бізнесмен. Хоча в досвіді Михайлові поступався, дівчат у нього бувало незрівнянно менше. Переважно подружки тих милашок, що зрізав собі красень дружок. Та й то не завжди. Дехто звалював додому, відпросившись у кущики пописати або на сходи покурити.

– Вона обіцяла прийти завтра на бал, – замріяно сказав Мишко. - Обіцяла зі мною танцювати.

У той рік адміністрація університету знову влаштовувала зустріч курсантів зі студентками педагогічних та гуманітарних вищів, щоб розвивати навички знайомства та спілкування з протилежною статтю. Вважалося, що надто затислі, сконцентровані на навчанні та майбутній кар'єрі дисципліновані хлопчики зможуть розслабитись у комфортній обстановці та під офіційним приводом зав'язати стосунки з дівчатами, гідними створити у майбутньому міцну родину. А насправді це була просто санкціонована студентська пиятика з наступним безладним трахом у парку поблизу. До Нового року половина майбутніх педагогінь сигналізувала батькам обох учасників пиятики та деканату обох закладів про вагітність. А до кінця курсу більшість дійсно благополучно вирушали до РАГСу, і це говорило про те, що мети досягнуто, метод працює. Отже, наступного року бал знайомств проведуть знову.

І ось, красуня Лера обіцяла прийти! Не просто прийти – вона погодилася провести цей вечір у компанії Мишка!

– Що ж ти адресу її не взяв, забрали б на машині, підвезли б до входу, влаштували б вихід із музикою та червоною доріжкою, – продовжував глузувати Вадик. Він все ще не вірив у вигадки та успіх друга. Напевно чи дівчисько зовсім не таке гарне, або нічого не обіцяло, обдурило.

– Нормальні дівчата адресу одразу не дають, не з блатхати якоїсь, – з виглядом знавця заперечив Мишко.

– За гроші всі дають, – не погоджувався Вадик. – Мій ось батько каже: Тіх, що не дають немає, є ті, хто погано просить.

– Лера не така. Вона вихована, – наполягав Мишко. - У неї цілі! Вона здобуде освіту та зробить кар'єру – розумна, гарна…

– Ага! А дірка така, що вся лівобережна зі свистом пролетить! - зовсім вже пішло висловився Вадик і зайшовся неприємним свистячим сміхом з підстогинами і підхрюкуваннями. - Бачили ми цих студенток з області, за снікерс кому хочеш відсмокчуть. Шампанського наллєш - і друга дірка відкриється.

– Стасю, скажи йому, брате! – ображено почервонів Мишко, вловив знущання. – Скажи, вона класна! У неї круті сиськи і ноги, і я це все завтра матиму як сам захочу, не Марина ця зачухана, а королева Лера буде мені всі свої...

Тетріс зі свистом, немов сірий плаский снаряд, пролетів у сантиметрі від обличчя Мишка, з гуркотом урізався у вітрину з пляшками, бляшанками, коробками. Ретельно вибудовуване Мишком "обличчя" кіоску з продуманим мерчендайзингом і різнокольоровою гірляндою - спочатку батончики і жуйки, над ними сигарети, на самій горі пляшки з різнобарвними лікерами, лампочки по периметру й зигзагом знизу - зморщилося. Дзвін розбитого скла. шипіння пепсі з банок, що вибухнули, шелест пачок цигарок і шоколадних батончиків. Матюки Вадика та Михайла. Перемигування гірлянди якесь знущальне.

Стас стояв у проході між ящиками та картонними коробками, сунувши руки в кишені широких штанів, байдуже дивився на влаштований ним же бардак. Майже як олігофрен виглядав у той момент.

- Скажи, ти взагалі, блядь, психопат?! - репетував Вадик, промокаючи серветками калюжі на підлозі. - Ти розумієш, скільки товару зараз занапастив? Ми на бабки потрапили!

- Вона не любить, коли лаються матом, - спокійно відповів Стас. Нахилився, витягнув з гори мотлоху тетріс, що розвалився на дві половинки. – Вона королева. А королеву треба шанувати. Зрозуміли, козли?

На травмованому тетрісі світився зеленим екран. А по ньому сипалися вниз фігурки, нагромаджуючись у хаотичну піраміду. Стас швидко став клацати по кнопках, рятуючи гру. Більше нікого і нічого він довкола не помічав, пішов у себе, пішов у поєдинок з електронною нехитрою програмою. Наче життєво важливо було вчасно опустити вниз екрану складну піраміду осередків і кубиків. Програш дорівнював смерті. І ця німа впертість лякала більше відкритої люті.

– Псих, – повторив Вадик тихо. І голосніше додав: - Чуєш, лисий, бабки відпрацьовуватимеш. Три ночі поспіль нічна зміна у тебе! На бал не підеш на прекрасну Леру дивитись, зрозумів? Відмивати тут все будеш і знову вибудовувати. І щоб продаж зробив!

Той промимрив щось. Відкрито не сперечався. Вадик думав, лисий хоч і небезпечний, але дурний, і поважає його за розум та організаторську здібність. А Стас рахував у голові насправді, скільки може леваків зробити та покласти собі в кишеню за три ночі. Порівнював вже майже в кишені відчутні фінансові вигоди із примарним баченням красуні Білосніжки у бальній сукні. Тоді перемогли вигоди.

"Не дасть вона йому першого ж вечора, - ось як розсудив Стас. - Вона не така. А я ось бабок зрубаю, і тоді ..."

Що буде тоді, він ще сам до ладу не знав. Зате придумав підстрахувальний варіант, як зробити так, щоб Лера точно Мишкові не дала. І Вадику тим паче.