Дівчина-Травень

«Трава в степах, дерева в горах,

Бджола в польоті, квітів море.

Та все ж чогось не вистачає... —

Вже вкотре голову ламає

Весна. — Пу-пу-пу-пу...»

Спливає час,

Відведений їй, щоб для нас

Створити спів птахів ранковий

І теплий дощик випадковий.

Лишився тиждень лиш у неї,

Аби попрацювати феєй,

Напружилась струнка дівчина,

Про сон забула й відпочинок.

Перебирає варіанти,

Шукаючи в них діаманти.

«Не те, не те, не те, не те!»

Летить каміння золоте,

Летять смарагди і сапфіри,

Зникаючи в дніпровських хвилях.

Заплакала Весна безсило,

Зневіра її полонила.

Скінчився день, настала ніч,

Весна і Місяць пліч-о-пліч

Вдивляються у темну воду.

— Що ти там бачиш?

— Бачу вроду, — відповідає Місяць ясний.

— Ця дівчина така прекрасна.

Шкода, що зникне. Не побачу

Ще рік її краси, — він плаче.

— Чому вона завжди зникає?

Жорстоко це! Хіба не знає,

Як її любить все навколо.

Це неймовірно, це казково...

Зітхнув і втік холодний Місяць,

Весна ж залишилась на місці,

Його слова здійняли хвилі

У серці і на небосхилі,

Подув з Дніпра свіженький вітер.

«Красуні б не завадив світер.

Красуні... Залишитись... Тут...»

Підстрибнула, немов батут

Був під ногами. Підхопилась.

Бігом до річки. Швидко вмилась.

У небі сонцю посміхнулась,

Від задоволення крутнулась

Й, шепочучи слова магічні,

В танок пустилася незвичний.

І за хвилину диво сталось,

Маленька дівчинка піднялась,

Прохопилася серед квітів,

У біле платтячко одіта.

Всміхнулась й почала цвісти.

Та дівчинка, то була ти.

З днем народження, мала💗