Крізь час

Ця історія бере свій початок 1 вересня 2002 року. Того дня було вітряно. Усі потроху підходили до воріт, змалювався чималий натовп. Ворота відчинилися, і люди почали заходити в будівлю — це була школа. На першому поверсі зібралося дуже багато людей. Сходами спустилися три дівчини, які представилися вчительками молодших класів. Ті, що стояли ліворуч і праворуч, оголосили, що вони є кураторками 1-А та 1-В класів, а посередині стояла вчителька 1-Б — саме вона була кураторкою наших головних героїв. Вона промовила: «Дорогі батьки та діти, прошу, йдіть за мною».

Наші герої рушили за нею. Невдовзі вони опинилися в класі. Він був маленьким, розрахованим усього на 20 осіб. Коли батьки пішли, у кімнаті стало тихо. Чути було лише голос учительки: «Доброго ранку. Мене звати Лідія Степанівна. Я ваша кураторка. Зараз кожен із вас підводитиметься і розповідатиме про себе. Потрібно назвати ім'я та прізвище. Дякую», — ніжно сказала вчителька.

Діти по черзі вставали й називали свої імена та прізвища. Одразу після цього Лідія Степанівна почала розсаджувати школярів за їхні нові місця. У результаті вийшло так, що наприкінці класу, за останніми партами, опинилися наші знайомі.

Оголосили перерву, і всі почали гомоніти. Вони теж зав'язали розмову. Оскільки дівчинка з хлопчиком сиділи за третьою партою, а за четвертою — лише один хлопчик, то перші двоє розвернулися до нього, щоб було зручно спілкуватися.

Той, що сидів сам, сказав: — Привіт, мене звати Саша, а вас як? Дівчинка відповіла: — Мене Настя, — красиво усміхнулася вона і подивилася на свого сусіда по парті. — А тебе? Він відповів: — Мене Макс.

Так і почалася дружба цієї трійці.