місто Ужгород

На річці Уж, на теплім узбережжі,

Тихо гомонять птахи безмежні.

Вони щебечуть про усе, що бачать:

Як люди йдуть — радіють чи то плачуть.

Як у пітьмі переливається бруківка,

Немов зоряна, чарівна мандрівка.

Як ліхтарі підсвічують ті липи,

Де вітер заграва і ловить схили.

А аромат квітучий і яскравий

Лине крізь простір, ніжний і ласкавий.

Заполоняє все навколо неминуче —

І кав’ярні на Липневій ваблять так співуче!

Там ллється сміх, і людські серця співають,

І тихі вечори в очах розквітають.

І сонце заходить за місцеві горизонти,

Фарбуючи у гами золоті вечірні ноти.

Промінчики сповзають на вулиці з хатами,

Щоб місто у красу неземну увібрати.

І Ужгород вітає нову епоху теплу,

Яка несе красу та радість невичерпну.