Я не пізнаю свого обличчя

Я не пізнаю свого обличчя

Не знаходжу його потворності

Не відчуваю огиди

Мимовільно стає страшно

Це не я

Тоді хто ж дивиться на мене з того боку дзеркала

Знайоме і водночас чуже

Дивне і знову ж таки примітивне

Очі лупають у відповідь

Гримаса повторюється

Але чого не почуваюсь собою

Жах проникає раптово і глибоко

Крутиться як зміюка навколо твоїх органів

Й різко стискає у вузол

Чави, гніви, не залиш і крихти

Пустотливий вимір мозку

Не чекає такої зливи