Синдром набутої бездарності поета

Не пишеться. Так, знову. Як завжди.

Синдром набутої бездарності поета.

Немає слів. Немає! От знайди.

Знайди слова, вартуючі естета.

Естет стоїть і носом наверне:

І рима не така, і такту гайки.

І, зрештою, поправивши пенсне,

Чкурне за руль своєї таратайки.

А ти стоїш, в руках твої вірші,

Вірші, що недостойні недостойних.

І думаєш - міняти їх мерщій?

Чи може кілька знáйдеться пристойних?

Нехай вже бісів генератор рим,

Бував в ходу, не кривайте душею,

І крали цілі строфи - менше з тим,

Це все на суд залиште емпірею.

Зате писав. Бо було, через що.

Бо було, чим ділитися зі світом.

Можливо, наші фрази - абищо,

Можливо - віділлються монолітом.