Хочеться увігнати собі в груди

Хочеться увігнати собі в груди

Щось гостре і швидкодієве

Щоб зупинити набридливий і шалений стукіт серця

Яке не дозволяє відвернутись ні на хвилину

Тримаючи твоє замучене лице в своїх пазурах

Стискаючи і дивлячись як міниться твоя твар

Воно не зупиниться і хоче, щоб ти це бачила,

чітко відчувала

Швидкі, настирливі, рвані поштовхи, гупання у скронях

Бажання звільнитись зростає все більше, а виходу не видно, не чути, нічого, крім жалібного обливання кров'ю ненависного органу

Воно от-от і вискочить з-під тимчасового прихистку та побіжить лякати інших

Якого ти кольору, розміру? Скільки тобі ще протягти?

Усе не забуваєш про мене і все частіше дьоргання зайвих ниток

Керуєш мною як лялькар, тягнеш, крутиш, змушуєш божеволіти на місці

Навіть коли думки давно сплять, ти раптово зриваєшся з місця і волочиш мною по всіх зустрічних перешкодах

Спогадах — лабіринтами пам'яті

Єдині нитки обмотують мене з ніг до голови, немає жодної, яка б вивела на волю

Тому блукаю, спотикаюсь, продовжую шукати не в змозі залишитись помирати