Коли відкритий нерв тримає світ

Дротами вен пульсує ніч затята,

а час стікає в чашку, як полин.

І згадки розсипаються на дати —

як скалки світла між крихких щілин.

Твій силует — як спалахи від зварки,

що ріже темряву до сліпоти.

Прозорий світ, мов скло у темній арці —

і ми крізь нього вчимося іти.

Проміння місяця штурмує спокій,

і стогне світло в порожнечі днів.

Я чую кроки через довгі роки —

як відголос забутих нами слів.

Стихає подих в привокзальній тиші,

розлука губиться в дзвінках нічних.

Ривок — і тінь твоя зникає швидше

під гуркіт потягів і мрій чужих.

І розставання розмиває простір,

і нерв тримає всесвіт, немов дріт.

Крик розчиняється у тиші гострій —

стихає дихання. І гасне світ…

28 червня 2026 р.