СИНХРОНІЗАЦІЯ З ПОРОЖНЕЧЕЮ

Гіперпростір виплюнув перехоплювач із м’яким, майже котячим шелестом. Замість звичного для Майкла залізистого стуку гальмівних турелей, комп’ютер класу «Тінь» просто вивів на лобове скло лаконічний напис: «Стабілізація в заданих координатах. Сектор Тортуга-7».

Майкл розплющив очі. Останні дві години він чесно намагався медитувати, як порадив Роберт, увімкнувши той самий «модуль релаксації». Проте автоматичний голос корабельної системи, який знущально-ніжним тембром пропонував «уявити себе чистим фотоном, що летить крізь лавандові поля Альфи Центавра», викликав у контрабандиста лише стійке бажання розбити панель плазмовим різаком. Замість просвітлення Майкл заробив легку мігрень і чітке усвідомлення, що йога та зашифровані перехоплювачі Тіньового Синдикату створені для абсолютно різних типів психопатів.

— Роберте, вимкни це звукове катування, — прохрипів Майкл, масажуючи скроні. — Якщо я ще раз почую про «дихання чакрою реактора», я випадково катапультую твій новий полікарбонатний зад у відкритий космос.

Робот підійшов до пілотського крісла, тримаючи в новому полікарбонатному маніпуляторі блискучу металеву склянку з чимось зеленим і підозріло густим.

— Я можу переналаштувати програму медитації, проте мушу попередити: ліцензійне програмне забезпечення Синдикату виявилося злегка… специфічним, — прорипів андроїд, і його жовте оптичне око мигнуло з відтінком іронії. — Замість класичних заспокійливих мантр Шаоліня, бортовий комп'ютер пропонує аудіо-курс під назвою «Дзен і мистецтво влучного пострілу в потилицю». А кожні п'ятнадцять хвилин віртуальний гуру пропонує мені, цитую, «відпустити свої гріхи разом із порожніми гільзами».

Майкл пирхнув і ледь не впустив склянку, яку йому передав робот. — Що це за гидота?

— Це високопротеїновий концентрат із морських водоростей з додаванням синтетичного імбиру. Твій шлунок два тижні харчувався лише технічними пайками «Оріона». Якщо ми зараз вийдемо на Тортугу і ти з’їси їхнього фірмового смаженого щура, твій хребет відмовить швидше, ніж квантовий реактор. П’й, Аліксе Вандере. Ти тепер солідний чоловік з документами.

Майкл зробив ковток, скривився так, наче випив склянку ракетного палива, і подивився на монітор.

— Твій рівень кортизолу все ще перевищує норму на сорок два відсотки, Майкле, — слухняно відгукнувся андроїд, відключаючи аудіосистему. — Проте мушу зауважити: моя нова ліва клешня тепер має інтегрований сервопривод із плавним доведенням. Наступного разу я зможу підхопити тебе в космосі значно ніжніше. Навіть синяка не залишиться.

— Сподіваюся, наступного разу не буде, залізяко. Дивись на екран. Ось вона — перлина беззаконня.

Прямо за курсом розгорталася панорама Тортуги-7. Це була не просто станція, а гігантський, хаотичний конгломерат із пришвартованих один до одного занедбаних астероїдів, старих пасажирських лайнерів, які вже нікуди не летіли, та списаних військових платформ. Усе це убозтво трималося вкупі завдяки гравітаційним якорям та відчайдушній вірі в те, що Федерації ліньки посилати сюди цілий флот для зачистки. Тортуга світилася тисячами хаотичних вогнів: від потужних прожекторів приватних доків до кричущої неонової реклами борделів і гральних домів, яка пробивала навіть щільний космічний пил.

Але найпрекраснішим було те, що на Тортузі-7 панував Синдикат Вільних Торговців. Тут продавали все: від нелегальних спайсових сумішей до важких крейсерів без документів. І саме тут зараз починала детонувати інформаційна бомба, яку Майкл скинув через «Нульовий Вузол».

— Нас викликають, — повідомив Роберт, коли перехоплювач увійшов у зону дії ближніх радарів станції. — Приватний зашифрований канал.

На голографічному екрані з’явилося обличчя диспетчера — літнього кіборга з масивним імплантом замість лівого ока й брудною банданою на лисій голові. Він жував синтетичний тютюн і дивився на антрацитовий перехоплювач із сумішшю професійної поваги та глибокої підозри.

— Невідоме судно типу «Тінь», ваші коди авторизації Синдикату чисті, як сльоза немовляти, — прохрипів кіборг, спльовуючи кудись убік. — Але ваш борт занадто дорогий для нашого скромного смітника. Заходьте в док сорок чотири. І якщо ви привезли за собою хвіст із корветів Грейвса, хлопці з ППО розірвуть вас першими, просто для профілактики. Ласкаво просимо на Тортугу.

— Приємно бачити, що місцева гостинність не змінюється роками, — буркнув Майкл і плавно спрямував перехоплювач углиб металевого лабіринту.

Док сорок чотири виявився просторим приватним ангаром, заваленим іржавими деталями двигунів, контейнерами з маркуванням «Утиль» та іншим технічним непотребом. Щойно важкі броньовані стулки воріт закрилися, відсікаючи вакуум, Майкл і Роберт спустилися на металевий трап.

На пероні їх уже чекали. Троє важкоозброєних найманців у глухих штурмових скафандрах тримали натовп місцевих цікавих на відстані, а в центрі стояв представник місцевого осередку Синдикату — чоловік у бездоганному, білому костюмі, який виглядав дико дисонуючим на тлі брудних стін ангара. Його звали барон Корво, і він контролював половину інформаційних потоків Тортуги.

— О, а ось і наш дорогий мертвець! — Корво розвів руки в широкому, фальшивому жесті вітання, а його очі лихоманково блищали. — Майкл Стоун... перепрошую, Алекс Вандер. Світ твоїй праху, мій хлопчику! Ти навіть не уявляєш, який шторм ти щойно викликав у Сенаті.

— Наскільки все погано? — Майкл зійшов з трапа, звичним рухом поправляючи куртку, під якою надійно лежав імпульсний розрядник.

— Погано? — Корво щиро, голосно розсміявся, витираючи сльозу з ока. — Мій друже, це не погано, це шедеврально! Дві години тому Тіньова Мережа виклала повні архіви з «Валькірії» у відкритий доступ на центральних інфо-каналах Столиці. Сюжети про те, що адмірал Грейвс хотів нагодувати Землю інопланетним вірусом під виглядом екологічного палива, зараз б’ють усі рекорди переглядів. Студенти в Новому Берліні вже палять урядові прапори, а акції військових корпорацій обвалилися так низько, що пробили дно ядра планети! Адмірал Грейвс офіційно «пішов на лікарняний за станом здоров'я», але наші джерела кажуть, що він зараз барикадується у своїй резиденції під прикриттям елітної гвардії.

— Отже, ми перемогли? — Роберт зробив крок уперед, його новий полікарбонатний маніпулятор блиснув під світлом прожекторів.

Барон Корво раптом перестав посміхатися. Його обличчя стало кам’яним, а погляд — холодним і пронизливим.

• Статус Грейвса: загнаний у кут, але все ще володіє приватним флотом із двадцяти важких крейсерів.

• Реакція Федерації: Рада Безпеки оголосила воєнний стан у прикордонних секторах. Офіційно — «для боротьби з терористичною загрозою».

• Пріоритет №1: знайти першоджерело витоку даних. Тобто Майкла і Роберта.

— Грейвс — поранений і смертельно переляканий звір, Стоуне, — тихо сказав Корво. — А такі звірі перед смертю зазвичай намагаються забрати з собою якомога більше ворогів. Його приватні найманці, «Чорні Мисливці», вже вилетіли в цей сектор. Вони знають, що ти не полетів на Землю. Вони шукають тебе тут. І Синдикат, попри всю свою симпатію до твоєї сміливості, не збирається підставляти під удар усю Тортугу заради одного контрабандиста.

— Я так і знав, що безкоштовні перехоплювачі бувають тільки в мишоловках, — Майкл криво всміхнувся, міцніше стиснувши руків’я розрядника в кишені. — То яка твоя пропозиція, бароне? Здати нас Грейвсу, щоб задобрити старого адмірала?

— Ображаєш мою ділову репутацію, — Корво знову посміхнувся, але цього разу хижо, як акула, що відчула кров. — Здати тебе — це дешево і несмачно. А от продати тобі координати секретної паливної бази Грейвса в секторі 12-Омега, де його крейсери зараз проходять дозаправку перед рейдом на Тортугу... о, це вже бізнес. Якщо ця база раптово «вибухне» через чергову технічну несправність, у Грейвса просто не залишиться кораблів, щоб полювати на тебе. А Синдикат отримає монополію на постачання палива в цьому регіоні. Чиста математика.

Майкл перезирнувся з Робертом. Андроїд ледь помітно мигнув оптичним датчиком, що на мові роботів означало: «Ймовірність виживання в цьому плані тридцять відсотків, але інші варіанти ще гірші».

— Знаєш, бароне, — Майкл повільно повернувся в бік свого нового, чорного як ніч перехоплювача. — Я колись думав, що возити сміття — це брудна робота. Але політика та великий бізнес Синдикату змушують мене сумувати за запахом токсичних відходів у моєму старому трюмі.

— Робота примари вимагає адаптації, Александе, — Корво підкинув у повітрі новий інфо-чип і влучно впіймав його. — Тут координати бази. Зроби це красиво. І, якщо можна, з музикою. Нам потрібні хороші інфо-приводи для вечірніх новин.

Майкл вихопив чип із пальців барона, розвернувся на підборах і впевнено покрокував назад до трапу корабля.

— Роберте, готуй системи до бойового виходу, — кинув він через плече. — І завантаж у бортовий комп’ютер щось із класичного року двадцятого століття. Якщо ми збираємося підірвати приватну військову базу Федерації, я хочу робити це під правильний аккомпанемент.

— Уже виконую, Майкле, — прорипів робот, швидко піднімаючись слідом. — І я надійно заблокував модуль йоги. Твоє ментальне здоров’я тепер повністю в безпеці від лавандових полів.

Антрацитова «Тінь» знову активувала свої двигуни. Форсовані дюзи спалахнули коротким, фіолетовим спалахом іонізації, і перехоплювач безшумно вилетів з ангара Тортуги-7, залишаючи за собою лише шлейф розпечених частинок і початок нової, значно масштабнішої війни в глибинах галактики.