СИНХРОНІЗАЦІЯ З ПОРОЖНЕЧЕЮ

На капітанському містку «Валькірії» панувала гнітюча, паралізуюча тиша. Тут було значно світліше, ніж у коридорах палуб — крізь широкі панорамні ілюмінатори лилося густе, пульсуюче бузкове сяйво самого вулика, перетворюючи рубку на подобу підводного грота. Капітанське крісло в центрі містка перетворилося на щось на кшталт гротескного біологічного трону. Воно було повністю поглинуте й деформоване розрослою волокнистою масою, яка жила своїм таємним, ритмічним життям.

Головний термінал керування майже повністю покрився гострими, прозорими кристалами мінеральної солі. Майкл підійшов ближче й зі скреготом здер товстий шар фіолетового моху важкою рукою в композитній рукавиці. Органіка відривалася з м'ясистим супротивом, розриваючись із тихим писком, ніби жива людська шкіра. На пальцях скафандра залишився липкий, світний сік.

Майкл переборов огиду, намацав пальцями діагностичний порт і з зусиллям вставив туди дешифратор, який йому поспіхом передав Роберт перед виходом. У ту ж секунду всі вцілілі монітори на містку синхронно спалахнули тривожним, криваво-червоним світлом. Корабельний комп’ютер упізнав чужинця.

ГОЛОС СИСТЕМИ (сухий, синтезований баритон): «Увага. Зафіксовано критичне несанкціоноване втручання в контур керування. Запуск автоматичного протоколу захисту... Помилка. Системне біологічне зараження центрального процесора становить дев'яносто вісім відсотків. Блокування скасовано».

— Давай же, дитинко, тільки не зараз, не здихай раніше часу! — Майкл шалено, лаючись крізь зуби, вбивав команди зламу прямо через сенсорний екран, що мерехтів під шаром слизу. — Роберте, лови потік даних! Викачуй усе, що є в їхніх чортових архівах!

— Приймаю... сигнал стабільний, але пакет іде з перебоями, — голос робота в навушниках тремтів від дикої статичної електрики, що наростала з боку вулика. — Боги, Майкле... це не просто космічна пліснява чи випадковий паразит. Це високотехнологічний терраформуючий біологічний вірус. Навігаційні координати в бортовому журналі... вони дійсно збиралися везти цей жах безпосередньо в заселені внутрішні світи. На Землю. Під виглядом експериментального «нового типу високоефективного біопалива». Це не був нещасний випадок, Майкле. Це була спланована диверсія на вищому рівні.

Майкл на мить завмер, відчуваючи, як у грудях усе стислося від холоду. Земля. Його затишна, зелена батьківщина, де мільярди людей навіть не підозрювали, який кошмар їм готували в закритих лабораторіях. Корупція у Федерації давно перейшла всі межі, але це... це було чистим, рафінованим безумством.

Він швидко струсив із себе заціпеніння й знайшов потрібний пункт у червоному тактичному меню: «Emergency Scuttle» — протокол екстреного самознищення військового корабля. Але система виявилася невблаганною: для повної активації потрібен був підтверджений біометричний ключ чинного капітана судна.

Майкл повільно повернув голову й подивився на «трон». Права рука покійного капітана «Валькірії», висохла, почорніла й щільно оплетена тонкими фіолетовими нитками, все ще нерухомо лежала на біометричному сканері консолі. Вона виглядала так, ніби була частиною самого пульта.

Майкл перехопив ініціативу. Він схопив важку, зашкарублу кінцівку мерця і з хрускотом підтягнув її ближче до лазерного сенсора. Пролунав сухий, різкий клацаючий звук розпізнавання капілярного малюнка, і десь глибоко в надрах військового корвета прокинувся важкий, наростаючий гул, який неможливо було спробувати сплутати ні з чим іншим у цьому всесвіті.

• Поточний статус: магнітні пастки квантового реактора повністю вимкнені, паливо переведено в режим критичної нестабільності.

• Таймер: 180 секунд до повної анігіляції.

• Радіус ураження: теплової енергії та вибухової хвилі антиматерії достатньо, щоб повністю знищити «Матір» і випалити всю туманність у радіусі десяти кілометрів.

— Майкле! Негайно вибирайтеся звідти, у вас обмаль часу! — закричав у навушниках Роберт, зриваючись на справжній ультразвуковий вереск. — Коридори навколо містка починають герметично блокуватися! Вони... вони на біологічному рівні зрозуміли, що саме ви щойно зробили! Вулик захищається!

Важкі броньовані двері містка за його спиною з огидним хлюпанням почали повільно, але впевнено заростати товстими кістяними наростами й шарами свіжого фіолетового м'яса. Майкл кинув останній короткий погляд на центральний екран, де зелена смуга завантаження даних нарешті досягла позначки 100%, одним різким рухом вихопив розпечений дешифратор із порту й рвонув до виходу. Він чітко усвідомлював: у нього є рівно три хвилини, щоб пробитися до своєї «Зірки Оріона», поки вся «Валькірія» не перетворилася на мініатюрну наднову зірку.

— Роберте, запускай маршові дюзи на повну! Прогрівай двигуни! Я не встигну до шлюзу, виходжу прямо через «парадний» ілюмінатор містка! — проорав Майкл, зриваючись із місця й перестрибуючи через пульти.

Він чудово розумів, що шлях назад через технічні шахти тепер відрізано назавжди: за дверима містка, що швидко заростали, вже чувся шалений, синхронний скрегіт сотень кістлявих кігтів по металу. Весь вулик впав у смертельну лють, відчуваючи свою швидку загибель.

Цифровий секундомір у правому куті його шолома невблаганно й швидко відлічував секунди: 142... 141... 140...

Майкл на повній швидкості підбіг до панорамного ілюмінатора містка. Броньоване скло було каламутним і брудним від налиплої ззовні органіки, але крізь товсті шари плісняви чітко виднілася рятівна, незграбна туша його старої «Зірки Оріона». Корабель під керуванням Роберта вже почав екстрене відстикування, оповитий великою хмарою іскор від розірваних магнітних захватів.

— Майкле, це чисте безумство, це самогубство! Ймовірність того, що я зможу вчасно спіймати вас у відкритому космосі єдиним справним маніпулятором в умовах диких гравітаційних збурень цієї туманності — менше трьох відсотків! — у динаміках Роберта чувся важкий скрегіт перевантаженого металу.

— Тоді просто молись своєму кремнієвому процесору та алгоритмам, щоб я потрапив саме в ці три кляті відсотки!

Майкл виставив важкий промисловий різак «Вулкан-М» на максимальну, аварійну потужність і з силою ввігнав його сліпучий плазмовий промінь прямо в титанову основу бронестекла. Плазма дико заревіла, випалюючи кріплення. В ту ж саму секунду, коли скло не витримало різкого внутрішнього тиску атмосфери й лопнуло, Майкла з неймовірною силою буквально викинуло назовні, в крижану, беззвучну порожнечу відкритого космосу.

Весь світ навколо нього вмить перетворився на безумний, хаотичний калейдоскоп. Яскраво-фіолетова туманність, палаючий остов військової «Валькірії» та абсолютна бездонна чорнина космосу мінялися місцями в шаленому, неконтрольованому ритмі обертання.

• Поточний стан: дезорієнтація у просторі — 9 із 10. Повна втрата вектора руху.

• Запас кисню: критичний рівень. Зафіксовано швидкий витік повітря в районі шолома після удару об уламки скла.

• Таймер реактора: 80 секунд.

Майкл крізь каламутне скло шолома бачив, як «Зірка Оріона» незграбно, важко розвертається в пиловій завісі, виставляючи вперед свій єдиний справний металевий маніпулятор. У цьому величезному океані космічного хаосу ця триметрова залізяка здавалася крихітною, немічною соломинкою.

— Ближче, Роберте! Підходь ближче, стара ти залізяко! — хрипів Майкл, захлинаючись залишками повітря й намагаючись короткими імпульсами маневрових двигунів свого скафандра хоч якось скоригувати траєкторію падіння.

Раптом із розірваних палуб «Валькірії» вирвався величезний, щільний рій «світлячків». Органічні дрони чітко відчули живу, теплу здобич і на шаленій швидкості кинулися наввипередки до пілота, розтягуючись у просторі довгою світною бузковою стрічкою. Але було вже запізно.

В останній момент, коли Майкл уже фізично відчував, як свідомість стрімко тікає від нестачі кисню, а перед очима розпливаються чорні плями, важка металева клешня Роберта з глухим, залізобетонним ляском жорстко зімкнулася на його страховочному поясі. Удар від зіткнення був такої сили, що в Майкла на кілька секунд повністю потемніло в очах, а з легень вибило залишки повітря.

— Зловив... — проскреготів Роберт у навушниках, і цей звук здався Майклу найкращою музикою у світі. — Втягую вас у вантажний трюм!

Майкла ривком затягнуло всередину відкритого трюму «Оріона». Важкі герметичні двері ще навіть не встигли закритися до кінця, коли весь простір за кормою корабля вибухнув сліпучим світлом, яке було яскравішим за тисячу сонць одночасно.

«Валькірія» здетонувала. Колосальна хвиля чистої антиматерії, багаторазово посилена кремнієвим органічним паливом усього вулика, страшним маршем пройшла крізь туманність, в один мікроочіпок повністю випаровуючи «Матір» і тисячі заражених кораблів навколо неї. Стару «Зірку Оріона» підкинуло в просторі, як маленьку тріску в епіцентрі океанської бурі, і з дикою силою жбурнуло вперед, прямо в безпечний підрахунковий стрибковий колайдер.

Майкл лежав горілиць на холодній підлозі вантажного трюму, жадібно, з хрипом ковтаючи гаряче технічне повітря корабля, яке пахло мастилом і пилом. Над ним нерухомо схилився понівечений Роберт, чий єдиний цілий сенсор тепер світився рівним, спокійним бурштиновим світлом.

— Усі дані повністю збережено й зашифровано, Майкле. Точні координати диверсантів, звіти та внутрішня структура вірусу тепер у нас на борту. Ми... ми дійсно перемогли?

— Ми просто вижили, Роберте, — Майкл із величезними труднощами сів, спираючись на тремтячі від перенапруги руки, й подивився на свої заляпані фіолетовим соком рукавиці. — А справжня перемога — це коли у тебе після всього цього космічного лайна вистачає сил і здоров'я хоча б на правильну Саламба Ширшасану. А мені зараз хочеться просто здохнути годин на двадцять.

Він підповз до навігаційного монітора й глянув на тактичну карту. На місці колишнього сектора 34-Зулу тепер зяяла чиста, абсолютна порожнеча. Жахливий вулик було повністю знищено, але інформація на витягнутому планшеті зараз пекла йому руку значно сильніше, ніж розпечений промисловий плазмовий різак. Комусь у вищому командуванні Федерації тепер доведеться дуже довго й детально пояснювати, навіщо вони хотіли потайки «нагодувати» рідну Землю цим біологічним жахом.

Майкл міцно стиснув кулаки, відчуваючи, як усередині закипає холодна, праведна лють. Втікати, підібгавши хвоста, й ховатися на далеких беззаконних окраїнах галактики до кінця своїх днів тепер точно було не в його стилі. Якщо якісь виродки у вищих ешелонах влади вирішили перетворити все людство на зручну кормову базу для інопланетного грибка, вони повинні на власній шкірі дізнатися, що в старої іржавої «Зірки Оріона» зуби значно гостріші, ніж здається на перший погляд.

— Роберте, скасовуй усі попередні інструкції. Прокладай прямий курс на Землю. Сектор 001. Прямо до Головної Штаб-квартири Флоту Федерації, — голос Майкла звучав моторошно, неприродно спокійно. — Ми не будемо продавати цю інформацію корпораціям. Ми її подаруємо всьому людству. Гучно, красиво і з гарною музикою.

Майкл заніс тремтячий палець над сенсорною кнопкою підтвердження нового курсу на Землю, але раптово застиг на пів дорозі. Перед його очима знову чітко, до найдрібніших деталей спливло обличчя того мертвого офіцера охорони з містка «Валькірії» — порожні, світні фіолетовим очі людини, яка, можливо, до самої останньої секунди щиро вірила, що просто виконує секретний наказ і служить правильній справі своєї держави.

— Роберте... скасування, — різко, важко видихнув Майкл, опускаючи руку. — Якщо ми зараз як два дурні поліземо в саме лігво вовка з цією кривавою кісткою в зубах, нас просто тихо перехоплять ще на далекому підльоті до Місяця. «Нещасний випадок при вході в щільні шари атмосфери», «раптова декомпресія», «детонація пошкодженого квантового реактора» — у цих кабінетних щурів є сотні готових сценаріїв для таких авантюристів, як ми. Ми навіть рота відкрити не встигнемо.

— Надзвичайно розумне й раціональне рішення, Майкле, — полегшено відгукнувся робот, і його внутрішні сервоприводи погоджувально й тихо загули. — Мої базові алгоритми виживання щойно двома руками схвалили цей маневр. То куди ми в результаті лягаємо на курс?

Майкл впевнено підвівся на ноги, випрямив спину й криво всміхнувся своєму металевому напарнику:

— Сектор «Тортуга-7». Станція «Осколок». Там править Синдикат Вільних Торговців та інформаційні брокери. Вони не люблять офіційну Федерацію так само сильно, як я зараз щиро не люблю свою ранкову йогу. Отам ми влаштуємо цим урядовим диверсантам справжній інформаційний дощ. Прогрівай двигуни, Роберте. Наша пригода тільки починається.