Замкнений вокзал

У черепі, як в чаші з чавуну,

Німий конвой думок змикає коло,

Стираючи кордони і вину,

Там гостре лезо душу розпороло.

В нім пам'ять, наче випалений сквер,

Де плавиться метал із передбачень.

Жар спогади усі у попіл стер,

І вже вони не мають більше значень.

Горить нейронна сітка, як тайга,

Випалює думки і рве кайдани.

Щоб змити чорну кіптяву з крила,

Там янголи у чергу тихо стали.

І розум — наче замкнений вокзал,

Де потяги зійшли з іржавих рейок.

Б'є тишею в набат, реве сигнал,

Лишаючи у серці пилу жменю.

Зіниці стигнуть в погляді склянім.

Корозія ідей їсть тишу мертву,

Затишно пеклу в розумі моїм —

Воно і не шукає іншу жертву.

07 липня 2026 р.