Напівосінній блюз

А у нас ллє дощ, мов із відра,

Б'є чечітку на дахи бляшані.

Осінь, ніби відьмина сестра, —

Варить каву в сизому тумані.

Небо — наче вицвілий атлас,

Прохолода тиснеться під шкіру.

Цей похмурий, півосінній час

Перевірить нашу правду й віру.

Краплі б'ють по склу, немов серця,

Що забули ритми і закони.

І немає цій воді кінця,

Тільки мокрі тіні й бастіони.

Світ сховався в кокон із дощу,

Де застигли спогади і кроки.

Я обра́зи давні відпущу

В цей глибокий, крижаний неспокій.

Ліхтарів розплавлені вогні

Плавають в калюжах, як медузи.

Наодинці в тиші у ці дні.

Слухаю дощу шум — його блюзи…

08 червня 2026 р.