У часовороті дум (шекспірівський акросонет)

Угіддя часу поглинає сніг,

Частинки криги сковують секунди.

Алеї пам'яті, давно забуті,

Стихійні почуття згорнули в міх.

Одну хвилину заміняє нуль.

Втомившись волочити сьогодення,

Оперся на питання: Хто я? Де я?

Розлом в мені зненацька спалахнув!

Обійми тиші стали пізнанням:

Тривке "люблю", яке убила зрада,

І далі світ, який зникав у ґратах...

До болю втрачена в іржі сім'я.

У холоді спокійно, та за краєм

Маленька донечка мене чекає.

Червень 2026 р.

P.S. Вірш посів перше місце у щомісячному конкурсі "Гроші за вірші хороші" від телеграм-спільноти "Поети інтернету"🥇✒️