Кря Кузя Холмс - справа "Голови"

Детектив поліції каченя Кря-Кузя Холмс і його помічник, щур доктор Ватсон, сиділи у своєму кабінеті. Вони жбурляли один в одного паперовими кульками, старанно зім’ятими з аркушів.

Навряд чи це заняття можна було назвати високоінтелектуальним, зате воно чудово розвивало дрібну моторику рук.

Насправді паперова битва почалася не відразу. Її причиною стали суперечки через одну з попередніх справ. Кожен із детективів наполягав, що саме він її розкрив. І поступатися ніхто не збирався.

— Це я розкрив злочин! — вигукнув Ватсон і жбурнув у колегу паперову кульку, зроблену з матеріалів якоїсь детективної справи.

— Докторе, та ви марите! Злочинця заарештував саме я! — не погодився Холмс і запустив кульку у відповідь.

— Так, але саме я припустив, що труп лежить у стічній канаві! — наполягав щур, знову кидаючи папірець.

— Так, але жодного трупа там не виявилося! — заперечив детектив, спритно ухилившись від паперового снаряда.

— Зате там був потерпілий, який ридав! Без нього справа взагалі б не почалася! — вигукнув Ватсон, жбурляючи чергову кульку.

— Так, але заплакав він лише після того, як ви впали просто на нього й при цьому вибили йому два зуби! — збуджено крикнув Холмс, відстрілюючись.

Саме в цю мить до кабінету зайшов відвідувач, і паперовий снаряд, випущений Кря-Кузею, випадково влучив йому просто в голову.

У кабінеті запала незручна тиша.

— Мені потрібен детектив поліції Кря-Кузя Холмс, — нарешті промовив відвідувач.

— Це я, — тихенько озвався Кря-Кузя й ніяково опустив очі.

— Ви завжди так зустрічаєте відвідувачів? — поцікавився гість.

— Ні, така честь випала лише вам, — спробував пожартувати Ватсон. — Тож можете пишатися. До речі, що привело вас до нас?

— Мене звати Василь Кошкін, — представився відвідувач. — У мене зникла голова.

Детективи здивовано перезирнулися.

— Перепрошую, але я щойно випадково влучив вам саме в голову, — сказав Холмс.

— Ні, панове, ви мене неправильно зрозуміли, — піднявши лапу, відповів Василь.

— Ага, тепер я все зрозумів! — радісно вигукнув доктор. — Спочатку у вас було дві голови. Але одну хтось відрубав і викрав.

— Ні, — похитав головою Кошкін. — У мене завжди була лише одна голова. Зникла не моя голова, а левова.

— То нехай лев сам прийде сюди й заявить про зникнення, — вигукнув Ватсон.

— Ватсоне! Лев не може прийти без голови! — заперечив Кря-Кузя й звернувся до відвідувача: — Отже, хтось відрубав леву голову й викрав її? Виходить, ідеться про вбивство?

— Ні. Зараз я вам усе поясню, — відповів Василь. — Я директор Театру музичної комедії. Перед входом до театру стоять два мармурові леви. Так ось, хтось відбив голову одному з них і викрав її. Це жахливе видовище. Адже ці леви були візитівкою нашого театру.

— А чому ви вирішили, що її саме викрали? — поцікавився Ватсон.

— А що ще могло статися? — здивувався Кошкін. — Голова сама відвалилася й пішла гуляти?

— Яку ж цінність може становити ця голова? — міркував уголос Холмс. — Адже має бути якийсь мотив цього злочину.

— Саме так! — підтримав Ватсон. — Пригадайте, чи були в цієї голови вороги? Може, вона комусь позичила гроші? Або, можливо, тут замішані ревнощі?

— На місці злочину не знайшли записки з вимогою викупу? — додав Кря-Кузя.

— Ні, нічого такого не було, — знизав плечима відвідувач.

— Мені здається, ви не надто добре знаєте особисте життя левової голови, — припустив доктор.

Директор театру лише безпорадно розвів руками.

— Гадаю, нам удасться щось з'ясувати безпосередньо на місці злочину, — запропонував Холмс. — Напевно, ми знайдемо якісь докази.