Відсвіт

Бавиться місяця серп з філіжанкою,

Струшує в каву молочний свій лід.

А я любуюсь його забаганкою,

П'ю чорну каву, мов ночі відсвіт.

Всесвіт кипить під небесною кришкою,

Лине дихання туману й думок,

І ніч м'якою котячою ніжкою,

Біля фіранки притишує крок.

У порцеляні серп, небо гойдаються,

І розпадається вічність на дні.

Все, що удень безнадійно ховається,

В ніч оживає у цьому теплі.

Мить застигає, ілюзія плавиться,

Чорною кавою лізе пітьма.

Місяць повільно за хмару ховається.

Тиша. Ніч. Спогади. Сонна імла…

15 липня 2026 р.