Слабкість

Скажу вам чесно,- іноді накрита.

Таке буває, забуваю радість.

Один єдиний запит. Він відкритий.

Коли війна скінчиться? Маю ярість...

І злість. І відчай. Сльози. Безнадію.

Спаплюжили життя якісь тварюки.

Забрали віру, поламали мрію.

Назвала б їх істотами від суки.

Про мрію можу тільки мріяти.

Про миті щастя чомусь забуваю.

І ні краплиночки не можу вдіяти

з оцим усім. Я просто вибухаю.

Як іскандер або шахід. Калібри...

Які нові пізнання серед зброї.

І нахрена мені все це потрібне?

Я хочу бути доброю, не злою.

Я хочу витерти,  не знати, і забути,

Цей звук противний, що посеред ночі

Торохкотить смертельним "вамнебути".

Він стер в мені моє,  жіноче.

Я просто є людина,  що радіє,

Не небу. Не життю. А, бляха, смерті

кацапській. Думка мене гріє,

що в мордорі усі стануть померлі.

Із жінки, що дає життя, що сама ніжність

Нічого не залишилося? Х*я вам!

Людина я, а отже маю грішність.

Дай Боже сили всім моїм думкам!