І в кімнаті тій, де сидять вони

​І в тій кімнаті, де сидять вони,

Ніхто порухом не змінить тиші.

Ніхто не вимовить ані слівця,

І справ своїх завмерлих не залишить.

​Вони в минуле будуть лиш глядіти,

Шукати те, чого вже не знайти.

Те, чого немає, що самі сховали

В холодному підвалі безнадії.

​Вона на кухні мовчки буде стояти

І так не доторкнеться молока.

А він за столом буде чай забувати.

Ця тиша з'їдає. Стіна надто тяжка.

Заплющені очі на правду й надію.

​І день, і ніч вони тепер мовчать,

Ховають погляди одне від одного.

Чому ж не хочуть, як колись,

Зійтися знов? Поглянути на вчинки?

​Чи не тому, що він пішов

У місце, де з ним вчинили те,

Про що їй соромно й почути?

Чи не тому, що він пішов

Туди, де й церква б не змогла простити?

​О, бідні діти ви мої,

Терпіння вам і сили.