За вікнами плаче ніч

А за вікнами плаче ніч,

І виспівює десь соловейко.

Він співає про місяць над ставом,

І діброви, зелений шепіт.

От тільки ніхто з нас не знає,

Що береже в собі він.

Бо ж, як вслухатись, то не шепіт,

А тихе ридання дубів.

Тих дубів, що бачили вже не мало:

і двох діток мрійливих, й закохану пару,

і подружжя щасливе, й смутнілу вдову.

Ту вдову, що колись дитям тут гуляла,

І стрічала весну запашну,

Що зустріла тут свого милого

І тут же сховала його.

Чом же їм не ридати,

коли зберігають в собі стільки горя людського?

Того горя, що прийшло,

Ні, ввірвалось

У життя сотні тисяч родин…