Сон

І колись настане час,

Коли тебе забуду.

І настане день, коли очі зі смарагду

Заплющаться і ляжуть спати...

Цей сон - він стане вічним.

Та хоч і тоді захочу знати,

Де і як тебе шукати:

Піду в Карпати, обійду всі хати,

Щоб людей навколо запитати:

Звідки в тебе такі чари?

Мов темні хмари,

Увійшли вони мені у саме серце.

Покрив ти мою долю гірким перцем.

Скажи мені хоч раз... будь чесним:

Чи кохав ти мене під шляхом піднебесним?

Чи бодай моє серце?

Та ні, я знаю, ти не кохав.

Ти бачив тільки моє тіло,

І всередині мене щоразу від цього щось боліло.

Твоя мрія була не я,

Ти бачив тільки себе...

Чи збрехав ти мені, чи собі, коли казав: «кохаю тебе»?

Настане час - і я тебе забуду.

І навіть ті очі зі смарагду

Я тихо відпущу.

Не згадуй мене більш ніколи,

Не говори й навіть не пиши.

Лягай вже спати...

А коли прокинусь я -

Себе піду шукати.

І цей шлях буде довгий та тернистий,

Бо зурочив ти мій погляд чистий.

Піду до лісу, попрошу богів,

Щоб цей обряд

Відпустив мене з твоїх нечистих лап.

Лягай ти спати і не прокидайся -

Я не згадаю більше цей етап.

Відпусти мене вже…Не хочу спати

Так, як спиш ти все життя.

Сон - це твоє забуття.

А для мене - є життя.