Петро Гузiк "Дієта Дракули"

Дракула неспокійно крутився у своїй тісній домовині, оббитій дешевим поролоном, і марив кошмарами. Як це завжди бувало після поганої, низькосортної вечері з підвищеним вмістом токсинів, його вампірський шлунок влаштував бунт, а мозок підкинув старі спогади. Йому знову і знову снилася та сама клята сутичка на перевалі Борго, криваве місиво і бісів Ван Гельсинг, який із єхидною посмішкою шепотів своє бісове прокляття, прирікаючи графа на вічну ганьбу...

...У своїх спогадах-кошмарах Дракула знову повертався у ту фатальну ніч 1893 року. Коли закривавлений і гордий граф повернувся до свого величного замку, він очікував, що його зустріне ніжний шепіт і палкі обійми. Проте реальність виявилася вкрай нетактовною. Посеред головної зали Дракула застиг, не вірячи власним очам: три його наречені, яких він так довго й ретельно шукав по всьому карпатському регіону, виховував, навчав хорошим манерам і готував до вишуканого світського життя, тепер лежали безформною, смердючою купою гнилого, посіченого сріблом м’яса. Ван Гельсинг попрацював на совість, перетворивши елітний вампірський гарем на філіал бійні.

Навіть будучи, як він сам гадав, абсолютно бездушною потворою, позбавленою будь-яких людських почуттів, граф не витримав. Дивлячись на цей натюрморт із кісток та тельбухів, Дракула видав такий протяжний, тужливий і ультразвуковий крик горя, від якого затремтіли навіть столітні фундаменти замку. Наступні дві години він провів у стані абсолютної афектації, працюючи як торнадо в мініатюрі. Граф трощив кімнату за кімнатою: антикварні меблі епохи Відродження розліталися на тріски, середньовічні гобелени рвалися на стрічки, а безцінні лицарські обладунки складалися навпіл від його ударів. Навіть стіни кабінету покрилися глибокими тріщинами від вампірської істерики.

Зрештою, Дракула заспокоївся так само раптово, як і розлютився — у нього просто закінчився ліміт руйнівної підліткової агресії. Він важко сів у єдине вціліле крісло, струсив із плеча прах своєї молодшої дружини і поглянув на свій величний парадний портрет, написаний олією багато років тому, ще за його цілком людського життя.

— Подумаєш, — зневажливо кинув він своєму намальованому двійнику, поправляючи розірваний комір. — Врешті-решт, у мене в запасі ціла вічність. Знайду нових ляль. Світ великий, дурних дівчат багато. Хоча… хоча за Марішкою я буду щиро сумувати. За нею… і за її розкішними близнятами.

При згадці про пишні, затягнуті у тугий шовковий корсет груди своєї улюбленої нареченої, графу стало якось по-людськи сумно. Ностальгія за якісним анатомічним наповненням замку взяла своє, і Дракула вирішив, що найкращі ліки проти депресії — це смачна їжа. Тим паче, як не крути, привід для свята був залізобетонний: він досі живий, відрубана Ван Гельсингом права долоня вже почала свербіти й повільно відростати заново, мов хвіст у ящірки, а йобаний професор зараз самотньо гниє на галявині перевалу Борго, успішно перетворившись на безкоштовний шведський стіл для місцевих вовків та хробаків. Повний тріумф зла!

До того ж, граф цинічно подумав, що під час нічного полювання йому цілком може пощастити, і він знайде свіжу, перспективну кандидатку на роль нової дружини. Настрій Дракули миттєво злетів до максимуму. Зірвавшись із місця, він перетворився на величезну, хаотичну зграю кажанів. Верещачи від передчуття веселощів, ця чорна хмара випурхнула у розбите вікно замку і взяла курс на Бистрицю — найближче трансильванське місто неподалік перевалу Борго, де середньовічні міщани навіть не підозрювали, що сьогодні вночі у когось із них з’явиться унікальний шанс стати частиною вишуканої вампірської кухні.

Проте в Бистриці на графа чекало суцільне розчарування та серйозний удар по вампірському его. Чутки про криваву сутичку на перевалі Борго встигли долетіти сюди швидше, ніж кажани. Знайдені там пошматовані тіла не налякали містян, а лише роздратували їх та змусили згадати, де у коморах лежать прадідівські арбалети.

Вдивляючись із нічної темряви, Дракула з огидою спостерігав за патрулями. Ці нечесані трансильванські селяни тепер ходили групами, тримаючи напоготові зброю, заряджену важкими срібними болтами. З вікон старої кам’яної церкви долинав монотонний спів нічної служби — священик явно не шкодував горлянки і святої води, кроплячи навіть стіни.

«Жодної тобі пристойної панянки з повною пазухою щастя», — подумав граф.

— Să-mi bag picioarele ●, будь проклятий цей провінційний гадючник! — сердито вилаявся граф.

Не маючи бажання ловити грудьми срібло, він розпався на густий, масний туман і примхливою цівкою опустився на бруківку. Повз будинок пекаря він пролетів без затримки — там занадто тхнуло часником, який дурний кухар додавав навіть у пампухи «від пристріту». Біля місцевої гімназії граф ненадовго затримався, роздумуючи, чи не злити кров з якогось запізнілого забудькуватого гімназиста, але вирішив, що підлітковий алкоголізм та юнацькі прищі зіпсують йому весь смак вечері.

Він уже був готовий схопити першого-ліпшого, як раптом його погляд зачепився за затишні вікна другого поверху будинку місцевого кравця. Віконна рама була ледь привідчинена, а всередині, на широкому ліжку під периною, спала молода дружина майстра голки та нитки. Туман прослизнув на підвіконня і делікатно згустився.

Звісно, до витонченої, аристократичної вроди його коханої Марішки цій жінці було як до місяця пішки. Проте вона мала беззаперечну перевагу — вона була живою, теплою і з апетитно пишними формами. У срібному світлі повного місяця її біла шкіра виглядала настільки спокусливо, що Дракула майже фізично відчув солодкуватий смак на своїх іклах. «І хай у жилах цієї квочки немає ні краплі блакитної крові, — цинічно розсудив вампір, — проте краще ласувати пухкою кравчинею, ніж якоюсь дешевою портовою хвойдою з купою венеричних сюрпризів».

Граф матеріалізувався у свій звичний величний образ: чорний плащ із криваво-червоним підбоєм, ідеально зачесане волосся та хижий погляд. Проте виникла технічна заминка. Стародавнє, ідіотське прокляття гостинності вимагало запрошення. Доки ця жінка не скаже «заходьте», володар темряви був змушений стояти на карнизі другого поверху, мов якийсь березневий кіт, і просто пожирати сплячу очима.

Минав час. Очі графа вже вилазили з орбіт, вампірська харизма та ментальна спокуса працювали на повну потужність, випалюючи повітря навколо, а жінка лише сильніше загорталася в укривало. Розуміючи, що він занадто довго стирчить на висоті другого поверху посеред освітленої місяцем стіни — що робило його ідеальною мішенню для будь-якого косоокого вартового — Дракула викрутив ручку своєї ментальної магії на максимум. Він зосередився настільки, що повністю вимкнув слух. Він не почув, як знизу рипнули важкі дубові двері, і як важкі кроки зупинилися рівно під його ногами.

— Я прийшов, мій володарю! — раптом пролунав знизу гучний, прокурений і відверто сиплий баритон.

Граф сіпнувся, мало не втративши рівновагу, опустив очі й леть не злетів із карниза від огиди. На вулиці стояв старий, згорблений дідо — судячи з усього, тесть або батько дівчини. Його нічна сорочка заправилася в штани найкумеднішим чином, а очі, затуманені вампірським гіпнозом, світилися такою безмежною любов’ю та обожненням, якої Дракула не бачив навіть від своїх наречених.

— Пішов геть, старий дурню! — засичав граф, намагаючись не кричати. — Ти взагалі не входиш у моє меню! У мене від твоєї холестеринової крові буде печія!

— Але ж ти кликав, о прекрасний господарю моєї душі! — заскиглив дід, протягуючи до нього мозолясті руки. — Я почув твій палкий заклик крізь сон і з’явився на поклик твого серця!

Дракула розгублено перевів погляд із настирливого діда на ліжко у кімнаті й назад. Ситуація набувала обертів абсурду. Чим сильніше він намагався звабити юне створіння у вікні — котре якраз уві сні хвацько скинуло частину ковдри вбік, ефектно оголивши круглу білу дупцю — тим більше старий під будинком переповнювався хтивим фанатизмом. Психічний сигнал вампіра просто схибив і влучив не в ті двері.

Не встиг граф звести докупи думки про те, яка ж трясця тут коїться і як налаштувати цей бісів ментальний приціл, як нічну тишу розірвав різкий, сухий свист.

Важкий залізний арбалетний болт пройшов за міліметр від вуха Дракули і по саме оперення увійшов у дерев’яну раму вікна. Тріски полетіли йому в обличчя.

— Вампір! Агов, хлопці, у нас тут кровосос на стіні! Всі сюди, несіть кілки! — загорлав голос із сусіднього провулку.

Дракула озирнувся і похолов: з усіх щілин брудних вуличок, мов таргани на цукор, почала сунути озброєна людська течія. У грізному світлі смолоскипів граф розгледів десятки арбалетів, срібні розп’яття і навіть кілька важких сокир для м’яса. Але найбільший сюрприз чекав на нього попереду.

«Спляча» красуня, яка щоночі страждала від безсоння і насправді чекала на вампіра разом із усім містом, різко підскочила з ліжка. Зі швидкістю досвідченого артилериста вона розчинила вікно навстіж і з криком з усієї душі хлюпнула графу в обличчя величезну миску святої води, яку заздалегідь тримала поруч ліжка.

— Miserere mei, Deus, secundum magnam misericordiam tuam!●● — вигукнула дівчина з лютим тріумфом і розмашисто, мало не вибивши вампіру око пальцем, перехрестила його.

Ефект був миттєвим. Шкіра на обличчі графа зашипіла, мов шматок сала на розпеченій пательні, і спалахнула синіми іскрами пекельного полум’я. Праве око моментально затяглося білою плівкою і втратило зір. Дикий, паралізуючий біль прошив усе тіло. Дракула закрутився на місці, втратив опору і каменем полетів із другого поверху вниз.

Йому б точно перебило хребта об бруківку, але тут став у пригоді вампірський гіпноз. Старий дідо, чиє серце все ще палало магічною пристрастю до «володаря», виявив дива спритності. Він виставив руки вперед і пом’якшив падіння вампіра, хоча сам при цьому хруснув суглобами і впав під вагою графа.

Навколо вже тупали десятки чобіт, а перші срібні болти почали висікати іскри з каміння поруч. Не довго думаючи, засліплений та обпечений Дракула інстинктивно схопив старого, який лежав під ним і все ще закохано та віддано дивився на нього. Потужно відштовхнувшись від землі, граф випустив величезні кажанячі крила і з важким стогоном злетів у темне нічне небо, тримаючи діда під пахвами, мов мішок із картоплею.

Вони зникли в напрямку замку. Попереду на графа чекала довга ніч регенерації, опіки від святої води та дуже серйозна, незручна розмова з новим, абсолютно небажаним фаворитом.

Прибувши до замку, розлючений, напівсліпий та принижений граф першим ділом збирався жорстоко позбутися свідка свого ганебного фіаско. Він жбурнув старого на холодну кам’яну підлогу тронної зали, навис над ним чорною грозовою хмарою і, оголивши довгі білі ікла, був готовий випити цього настирливого діда до останньої краплі — суто з помсти.

Проте, як тільки його ікла наблизилися до зморшкуватої шиї, графу раптово і нудотно стало зле так, що Дракулу мало не вивернуло. Граф гидливо відсахнувся, затискаючи носа шовковим рукавом плаща.

Не бажаючи здаватися, він спробував зайти з іншого боку і прокусити хоча б зап’ястя старого. Але і тут на найвеличнішого хижака Трансильванії чекала повна невдача. Він не міг вкусити.

— Що за лайно?! — пробурмотів шокований та глибоко ображений граф, остаточно кидаючи свою невдалу вечерю.

Нездійснена вечеря тим часом так і залишилася сидіти на підлозі. Старий навіть не здригнувся від вигляду монстра. Він підігнув під себе ноги, підпер підборіддя брудними кулаками і продовжував дивитися на Дракулу тим самим закоханим, відданим поглядом, від якого графа кидало в холодний піт гірше, ніж від розп’яття. Вампірський гіпноз засів у мізках діда намертво.

Без свіжої крові регенерація відбувалася жахливо і принизливо повільно. Обпечена святою водою шкіра на обличчі все ще пузирилася, праве око повністю затягнуло білою більмовою плівкою, змушуючи графа кумедно крутити головою, щоб оцінити простір навколо. Слава Сатані, що хоч дикий, пекельний біль нарешті відступив, залишивши після себе лише глухе, дратівливе свербіння.

Озирнувшись навколо, Дракула збагнув, що замок перебуває в стані повного розгрому після його гніву. Але найгіршим було інше — розтерзані тіла його трьох вампірських наречених у брудних весільних сукнях.

Тепер цей сморід і безлад викликали лише роздратування. Граф повернувся до свого нового фаната і зневажливо ткнув пальцем у купу сміття.

— Прибери тут, — процідив крізь зуби Дракула, вказуючи на залишений після себе розгром і тіла своїх дам серця.

Дідо радісно підстрибнув, мов цуценя, якому нарешті дали команду, і з ентузіазмом кинувся шукати мітлу, на ходу підморгуючи своєму кумиру.

Дивитися на це неподобство граф більше не мав сил. Розчарований та голодний як вовк, Дракула змахнув плащем, вилетів у розбите готичне вікно і направився крізь нічний туман у бік перевалу Борго.

На перевалі Борго на графа чекало чергове, вже майже звичне за цю ніч розчарування. Холодний карпатський вітер гуляв між понівеченими возами, але шукав Дракула зовсім не романтику, а головний трофей своєї нещодавньої битви. Тіла його вірних поплічників-циган та найманців Ван Гельсинга досі валялися в кривавому снігу, проте самого трупа клятого голландського професора ніде не було. Скільки б Дракула не кружляв над ущелиною, скануючи землю своїм єдиним здоровим оком, старий мисливець на вампірів наче крізь землю провалився.

Сердитий і голодний, граф видав гортанний звук, призиваючи місцеву нічну фауну. Зі скель злетілися зграї жирних чорних воронів, а з хащів безшумно виринули величезні карпатські вовки. Звірі, які вже влаштували на місці сутички розкішний бенкет, неохоче відірвалися від трапези, щоб відповісти своєму повелителю. На своїй таємній ментальній мові вони перелякано розповіли графу про таємничу високу фігуру в глибокому чорному плащі, яка забрала тіло професора і зникла в тумані.

— Гори ти в пеклі, Ван Гельсинг! — люто вигукнув граф, стрясаючи кулаками темне небо.

Дракула спустився на землю і спробував вивчити сліди, залишені незнайомцем. Проте, незважаючи на всі свої столітні мисливські вміння та надприродний нюх, він швидко втратив слід на кам’янистому плато. Хто б не був цей нічний гість, він діяв професійно — сліди коней були ретельно замічені, а запах приглушений якимось бісовим зіллям. Тіло професора забрали не просто так. Якщо Ван Гельсинга оживлять за допомогою алхімії чи некромантії, вся ця історія почнеться знову. Перемогу святкувати було явно зарано. Проте дикий, нелюдський голод уже настільки туманив мізки, що Дракула не міг мислити стратегічно. Шлунок зводило судомами, і принижений граф був змушений ні з чим повернутися до свого замку.

У тронній залі на нього чекав справжній культурний шок. Закоханий дід виявився надзвичайно вправним слугою і як міг прибрав кімнату від розгрому. Але на цьому його ентузіазм не зупинився.

— Якого біса ти одягнув це?! — закричав граф із такою ультразвуковою люттю, що останнє вціліле готичне вікно зали з оглушливим брязкотом лопнуло, обсипавши підлогу гострими уламками.

Дідо стояв посеред зали, абсолютно щасливий. Від його старого селянського одягу і сліду не залишилося — він його просто спалив. Натомість старий вирішив підібрати собі щось витонченіше з гардероба колишніх господинь. Тепер на його худому, волохатому тілі з випираючими ребрами сиділа розкішна, шовкова сукня покійної Марішки. Вона була явно замала для діда в талії, через що шви тріщали по швах, а ліф кумедно звисав, повністю оголюючи одне худе плече, з якого тканина повільно сповзала на підлогу. Старий кокетливо підморгнув і переступивши сукню рушив до графа. Зморшкуватий член старого був в повній бойовій готовності.

Дивлячись на це жахіття, граф чітко, майже наяву почув у своїй голові передсмертне прокляття Ван Гельсинга Професор перед кончиною обіцяв Дракулі вічні муки та ганьбу. І ось вони — муки, стоять у сукні Марішки і посміхаються беззубим ротом. Графа занудило від цієї картини. Але голод... Голод був сильнішим за будь-яку огиду, сильнішим за вампірський кодекс і залишки аристократичного виховання. Очі Дракули налилися червоною кров’ю, ікла мимовільно висунулися на повну довжину. Зрештою, якщо заплющити здорове око і уявити, що член це пизда молодої графині...

Опустившись на коліна граф вперше в своєму житті почав смоктати хуй.

● Să-mi bag picioarele — Хай йому грець (румунською)

●● Miserere mei, Deus, secundum magnam misericordiam tuam — Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї. (латинською)