Петро Гузiк "Дієта Дракули"

Закритий елітний ЛГБТ-клуб «Хтивий Кентавр» зустрів Дракулу та Жоржину Білу оглушливим, вібруючим у самих кишках важким техно, кислотною світломузикою та щільним натовпом із кількох сотень розпашілих відвідувачів. Атмосфера всередині нагадувала сучасний Вавилон упереміш із футуристичною Гоморрою: стіни, оббиті чорним шовком, неонові вивіски у формі анатомічних подробиць сексу кентаврів, дзеркальні стелі, в яких відбивалися сотні напівголих тіл, і важкий, солодкуватий туман, густо замішаний на вейп-диму, елітному парфумі та марихуані.

Хоч професор Ван Гельсинг перебував у абсолютно новому тілі, здавалося, що в цьому закладі його знають абсолютно всі. І він, що характерно, знав кожного. Протискаючись крізь спітнілий, заряджений екстазі та ритмом натовп у напрямку ізольованої VIP-зони, Біла раз за разом зупинялася: то кокетливо привітатися з двометровими травесті-дівами на гігантських платформах, то палко обійнятися з накачаними барменами, то просто перекинутися парою вульгарних слів із місцевою богемою.

Граф Влад Цепеш із кам’яним, глибоко нещасним обличчям плентався слідом, міцно застібнувши свій класичний смокінг на всі ґудзики, мов чернець на рейві. І хоч тутешня публіка — доглянуті столичні денді, бісексуальні моделі та багаті папіки — була в рази кращою за Здихлю, сам процес отримання крові через це бісове прокляття залишався для нього морально пронизливим та нестерпним. Його аристократична гомофобія вела запеклу, але програшну війну з біологічним голодом.

Нарешті вони дісталися оксамитового дивана у VIP-ложі. Сексуальна офіціантка, на якій з усього одягу були лише білосніжні манжети на зап’ястях, краватка-метелик на шиї та крихітні стрінги, граціозно принесла їм елітний алкоголь.

— Будьмо, мій графе! — професор з витонченим кокетством підняв витонченою жіночою рукою келих колекційного шампанського і одним махом осушив його, насолоджуючись реакцією рецепторів.

Граф свій келих навіть не ворухнув. Продавши давним-давно душу Сатані, він підписав чіткий контракт: харчуватися виключно свіжою людською кров’ю. Будь-яка інша їжа чи напої в його шлунку моментально перетворювалися на сухий, огидний пісок, викликаючи пекельні судоми. Тож він просто сидів, склавши руки на грудях.

Біла помітила цей розлючений, безпорадний вираз обличчя вампіра і знову подумки щиро посміхнулася. Смертоносне чудовисько, яке колись наводило первісний жах на всю Східну Європу і саджало людей на палі тисячами, тепер сидить опущене, голодне і змушене вибирати собі партнера для вечері серед столичних тусовщиків. Ван Гельсинг розумів: це видовище дійсно вартувало того, щоб померти на перевалі Борго.

— Ну що ти такий злий, Владе? Я маю декого побачити у справах бізнесу, — сказала Жоржина, грайливо накручуючи пасмо білої перуки на палець. — Чому б тобі тим часом не піти на танцпол і не розім’яти свої стародавні кістки, га? Посувай стегнами, підморгни комусь.

Вона витончено дістала з маленької дизайнерської сумочки пластикову ключ-карту від приватних кімнат на третьому поверсі клубу і поклала її на стіл.

— Ось ключ на той випадок, якщо знайдеш собі гідну закуску. Можеш не обмежувати себе одним, тут повно народу. І, судячи з запаху, вони дуже, дуже смачні.

Вона легенько, майже знущально торкнулася його блідої щоки і моментально зникла в щільному натовпі, який якраз шалено звивався під легендарний хіт The Prodigy — Voodoo People. Граф залишився сидіти сам, підсвічений синьо-рожевими лазерами, наодинці зі своїм столітніми комплексами та бурчанням у порожньому шлунку.

Біла розчинилася в неоновому мареві танцполу, і граф залишився в абсолютній самотності. Навколо вирувало дике, тваринне свято життя, сотні напівголих тіл звивалися в єдиному екстатичному ритмі, ловлячи спалахи стробоскопів, а Влад III Басараб почував себе найнещаснішою, найжалюгіднішою істотою в усьому підмісячному світі. Він був абсолютно чужим на цьому неоновому карнавалі плоті.

І найстрашніше полягало в тому, що річ була вже далеко не в бісовому проклятті Ван Гельсинга чи вічному, нав’язливому смаку чоловічих членів на його вустах. Граф просто смертельно, хронічно втомився. П’ятсот років тому, коли він, молодий і амбітний господар Валахії, підписував кров’ю контракт із Сатаною, безсмертя здавалося йому найвищим даром. Воно тішило його гординю, збуджувало самою концепцією тріумфу над часом та людською слабкістю. Він мріяв царювати вічно. Коли він продавав душу Сатані, то був переконаний, що переграв саму смерть. Що тепер кожна ніч належатиме лише йому, а століття стануть довгими, безтурботними канікулами.

Але Батько Брехні обманув його, як обманював усіх і завжди. Диявол дрібним шрифтом прописав у договорі головну умову: замість вічної величі Дракула отримав вічний, ненаситний голод. Цей голод не був звичайним апетитом — це була чорна, зяюча діра в самій душі, яку неможливо заповнити. Так, він не старів. Так, його обличчя залишалося гладким, він міг перетворюватися на кажана, вовка чи туман, міг одним поглядом підкорювати слабку людську волю. Але яка з цього користь, якщо весь твій всесвіт тепер звузився до розмірів хуя чергової жертви?

Час і технічний прогрес виявилися куди більш нещадними катами для вампіра, ніж усі срібні кулі та осикові кілки світу. Світ стрімко змінювався, шляхетне середньовіччя з його темними замками та наївними селянками кануло в лету. На зміну прийшли залізобетон, електрика, камери спостереження, аналізи крові та інтернет. Великий Князь Темряви перетворився на блідого анахронізма, змушеного ховатися по закинутих кутках і рахувати копійки від продажу залишків родових земель.

Сьогоднішня театральна вистава з повішенням у вітальні замку була далеко не першою спробою все припинити. Це був уже регулярний ритуал його депресії. За суворими умовами пекельного договору Дракула не мав права накласти на себе руки — Сатана міцно тримав його душу на короткому повідку. Будь-яка спроба самогубства перетворювалася на безглуздий фарс, адже його мертве тіло просто відмовлялося остаточно вмирати. Тому зашморг під стелею був не актом смерті, а божевільним, німим криком відчаю істоти, яка застрягла в текстурах власного вічного буття.

За цими похмурими, важкими роздумами граф навіть не помітив, як музика на секунду змінила тональність, а до його столу, м’яко погойдуючись, підійшли двоє чоловіків. Обидва були молоді, один з бородою, інший з довгим волоссям, у шовкових сорочках, розстебнутих до пупка, від яких пахло дорогим парфумом. Вони грайливо посміхалися, явно розцінивши похмурий смокінг і бліде обличчя графа як дуже вдалий, дорогий готичний косплей.

«Вечерю подано... Шведський стіл для проклятих», — гірко і сумно подумав граф.

Він повільно підвів голову, дозволяючи очам спалахнути потойбічним, гіпнотичним червоним вогнем. Вампірські чари, відточені століттями полювання, важкою невидимою хвилею накрили обох чоловіків. Їхні посмішки миттєво згасли, погляди затуманилися, а воля повністю розчинилася в ментальних наказах Дракули. Вони слухняно завмерли, чекаючи, куди величний ляльковод їх поведе.

Не промовивши жодного слова, Влад Цепеш різким рухом схопив зі столу пластикову ключ-карту, залишену Франкенштейном, і впевнено рушив у бік лабіринту темних кімнат на третьому поверсі клубу. Двоє загіпнозованих чоловіків, мов привиди, покірно поплелися слідом за його чорним плащем. Естетика та аристократична гордість остаточно капітулювали. Дикий, тваринний голод у шлунку був надто сильним, щоб думати про мораль.

Повітря в приватній темній кімнаті було прохолодним, майже стерильним, а звукоізольовані стіни, обшиті чорною акустичною піною, різко обірвали всі зовнішні звуки клубу. Як тільки важкі двері зачинилися за спиною графа та його супутників, оглушливий гуркіт техно вмить змінився на гнітючу, майже могильну тишу, в якій було чути лише прискорене дихання двох загіпнозованих чоловіків.

Це були молоді, повні життєвої енергії хлопці. Судячи з їхніх підтягнутих тіл, дорогої парфумерії та бездоганних зачісок, вони ретельно слідкували за собою, відвідували елітні спортзали та явно не страждали від браку грошей чи надмірного холестерину. Для звичайного вампіра ХХІ століття така здобич була б справжнім джекпотом. Для Дракули ж це був черговий етап його персонального пекла.

— Роздягайтесь, — глухо, майже безвиразно наказав граф.

Він різким, роздратованим рухом скинув свій дорогий ідеальний піджак, послабив шовковий метелик на шиї і важко сів на широкий шкіряний диван, що стояв по центру кімнати.

Перебуваючи під абсолютною, беззаперечною волею вампірських чарів, чоловіки слухняно, мов заведені ляльки, почали виконувати наказ. На їхніх обличчях застигли блаженні, порожні посмішки, а погляди були спрямовані в нікуди. Один за одним на підлогу безформною купою впали дизайнерські сорочки, штани та дорога білизна. Обидва залишилися стояти перед графом у чому мати народила, демонструючи рельєфні мускули та гладку шкіру та надто великі члени.

Подумки проклинаючи Сатану, Ван Гельсинга, прогрес і весь цей бісів світ, Влад Цепеш опустився на коліна, взяв в кожну руку по члену і почав неспішно дрочити, доводячи свою вечерю до ерекції яка збільшувалася на очах. Його шлунок скрутило від чергового спазму голоду, який виявився сильнішим за будь-які залишки та гордості.

Члени були дійсно великі, не гаючи часу граф почав робити мінет давлячись цими монструозними органами. Він відчув як рука довговолосого чоловіка лягла йому на потилицю і той буквально почав ґвалтувати рот графа.

— Що за...,— не встиг подумати граф як новий член опинився в його роті, в той час як його руки проти його волі дрочили густо вкритого слиною член попередника.

Враз його тіло перестало його слухатися, він проти своєї волі облизував, ковтав і бавився з яєчками чоловіка з віданністю гідної елітної шльондри. Він хотів випустити ікла і нарешті випити незнайомця, як усвідомив що не може цього зробити. Він підвів очі і побачив що чоловік посміхається графові міцно тримаючи його голову.

— Ну що Підаракула, подобається смоктати хуй? Бачу що подобається, — прохрипів чоловік і густо кінчив в рот графа.

Сперми було багато, так багато що вона фонтаном вирвалася на голі груди вампіра, проте виплюнути заважав член що досі був в роті і немов помпа качав нову порцію сперми. Засліплений спермою що щільним шаром покривала його обличчя, граф надто пізно збагнув, що його ментальний гіпноз дав жорсткий збій. Він не бачив, що саме робив у цей момент другий чоловік.

Довговолосий з неприродною силою відштовхнула вампіра від себе. Дракула відлетів назад, і в цей же момент у напівтемряві кімнати хижо спалахнуло довге, дзеркальне лезо катани. Судячи з блиску леза, воно було виковане з чистого, благородного срібла. Бородатий чоловік, чий погляд тепер був абсолютно тверезим і сповненим люті, зробив різкий крок уперед. Змах клинка — і срібло увійшло в плоть правого плеча. Лезо пройшло крізь м’язи, сухожилля та з тріском розтрощило кістку, одним безжальним рухом повністю відсікаючи праву руку. На чорну акустичну піну стін під тиском ударив густий, фонтан чорної, вампірської крові. Дракула закричав. Це був не просто крик від дикого, паралізуючого болю — це було гарчання, повне абсолютного здивування, приниження та жаху від повної втрати контролю. Срібло запеклося всередині рани, випалюючи регенеративні клітини. Наступний блискавичний удар навхрест обірвав крик. Срібна сталь знову свиснула в повітрі, зносячи ліву руку разом із плечовим суглобом. Обрубок кінцівки з упав на підлогу, судомно стискаючи пальці. Нападник не зупинявся. Наступні два блискавичні випади прийшлися по стегнах. Лезо пройшло крізь товсті стегнові кістки так само легко, як крізь масло, залишаючи від величного Влада Цепеша лише понівечений, конвульсуючий шматок криво порубаного м’яса, що завалився на залитому кров’ю шкіряному дивані. Гнилий сморід розчленованого тіла миттєво заповнив замкнений простір.

Вперше за багато століть Великий Князь Темряви відчув, що абсолютна, незворотна смерть стоїть прямо над ним. І в цей жахливий момент, замість паніки, його змучений розум відчув дике, майже блаженне полегшення. Більше жодного голоду. Жодних мінетів. З цією майже радісною думкою граф Дракула провалився в глибоку, рятівну темряву непритомності.

Граф був по-справжньому, до глибини своєї темної душі здивований, коли знову прийшов до тями в тій самій звукоізольованій темній кімнаті. Вічна темрява не прийняла його — натомість його зустріло сліпуче, майже хірургічне світло софітів.

Він спробував поворухнутися, але відчуття власного тіла перетворилося на суцільний кошмар. Його акуратно відрубані руки та ноги були не просто відсічені, а намертво припечені й запечатані розплавленим сріблом. Метал застиг на обрубках потворними сірими бляхами, які блокували будь-яку спробу вампірської регенерації. Автоматично спробувавши оскалитися від болю, Дракула з жахом відчув у роті порожнечу — його гордість, гострі столітні ікла, були безжально вирвані з корінням, залишаючи лише кровоточиві ясна.

Князь Темряви був прив’язаним товстими шкіряними ременями до масивного дерев’яного столу, який дивним чином з’явився по центру кімнати. Обабіч цього імпровізованого ешафоту стояла професійна студійна відеотехніка: три камери на штативах під різними ракурсами, потужні лампи освітлення та парасольки-відбивачі.

Обидва чоловіки досі перебували тут. Той що з довгим волоссям, наче професійний оператор, зосереджено крутив об’єктив центральної камери, виставляючи правильний фокус на понівечене обличчя. Бородатий трахав його анус, розриваючи плоть вампіра колосального розміру членом. Коли він нарешті кінчив, то абсолютно розслаблено сів на шкіряний диван й затягнувся міцною цигаркою, випускаючи дим у стелю.

Проте найбільше Влада Цепеша шокувала присутність у кімнаті Жоржини Білої. Побачивши, що очі бранця розплющилися, вона зробила крок уперед.

— Прийшов до тями — чи запитала, чи просто констатувала очевидний факт Біла.

Її голос більше не був лагідним — у ньому звучав той самий холодний, металевий тріумф Абрагама Ван Гельсинга. Як і обидва чоловіки, Жоржина була абсолютно оголеною. Без сукні її ідеальне тіло темношкірої богині виглядало моторошно: під світлом софітів граф чітко бачив глибокі хірургічні шрами, що оперізували її суглоби, та флуоресцентні нитки, якими Франкенштейн зшивав свої мертві трофеї.

Але була одна деталь, яку розум графа відмовлявся розуміти. На стегнах оголеної Жоржини був туго застебнутий масивний шкіряний пояс із заклепками, від якого вперед випирав вперед довгий, товстий, вкритий шипами та лезами срібний страпон.

— Франкенштейне! Що тут, блядь, відбувається?! Що за хуйню ти на себе одягнула?! — хрипко загорлав Дракула, безпорадно сіпаючись у шкіряних ременях, які в’їдалися в його плоть.

— Ну, привіт, давній друже, — солодко посміхнулася у відповідь Біла, демонструючи білосніжні зуби, що хижо виділялися на тлі темної шкіри.

У цей момент граф начисто забув про пекельний біль, про вирвані з м’ясом ікла та ампутовані кінцівки. Він витріщався на жінку так наче він побачив перше сонячне світло.

— Ван Гельсинг?.. — прошепотів він, і його голос дав зірвався. — Але як?! Я ж власноруч убив тебе там, на перевалі Борго! Я вицідив тебе до останньої краплі!

Жоржина тим часом абсолютно нерозворушно переходила від камери до камери, професійно оцінюючи ракурс картинки та гру світла. Її зваблива, глянцева чорна шкіра під спалахами софітів немов зливалася з глибоким мороком кімнати, роблячи її схожою на прекрасного і водночас моторошного демона.

— Ага, вбив, — іронічно кивнула вона, поправляючи штатив центральної камери. — Випив мене, а за разом й моїх добрих друзів. Тільки от живий я завдяки моєму хорошому приятелю Франкенштейну, котрий колись подарував мені це друге життя і навчив, як правильно пакувати свій мозок у сталеву коробку.

— І весь цей час... — Дракула задихнувся від усвідомлення масштабів катастрофи.

— І весь цей час! Всі ці довгі, нудні десятиліття я жив із тобою під одним дахом і насолоджувався кожним твоїм нікчемним стражданням! — Жоржина різко повернулася до нього, і в її очах спалахнув справжній вогонь. — Я, блядь, кайфував щоразу, коли ти, Великий Князь Темряви, приповзав і ридав, скаржачись, що змушений смоктати члени чоловіків! Моя смерть на перевалі — це найкраще, що взагалі трапилося в моєму житті!

Граф раптово замовк. Його обрубки сіпнулися. Він спробував активувати свою найдавнішу магію — розпастися на зграю тисячі кажанів і просочитися крізь вентиляцію. Але розплавлене срібло на ранах зашипіло, блокуючи вампірські флюїди. Магія з згасла, викликавши лише новий напад судом.

Ван Гельсинг у тілі Білої дзвінко розсміявся. Звукоізоляція кімнати поглинала цей сміх, роблячи його ще більш зловісним.

— Ні, ні, ні, куди ж ти зібрався, Владе? Наша вечірка лише починається! Пам’ятаєш, ти якось запитував, чим я займаюся у вільний час, змінюючи ці тіла? Так от, я тримаю найприбутковішу в даркнеті студію підпільного снафф-порно. Де я одночасно і головна актриса, і режисер, і продюсер. А це, — Біла вказала пальцем у бік м’язистих чоловіків, — мої найкращі «дрючки» та помічники, Денніс та Пітер. Вони дуже люблять екзотику. А ще вони перевертні.

Жоржина повільно підійшла до столу, взяла глибоку кришталеву чашу зі святою водою і вмочила туди свої довгі пальці. Зі зловісною посмішкою вона почала повільно малювати візерунки на грудях графа. Вода з шипінням випалювала глибокі, гнійні геометричні малюнки на його блідій шкірі, залишаючи потворні хімічні татуювання. Кімнату заповнив солодкуватий запах горілого м’яса.

— Ти, Владе, будеш моїм найкращим, вічним актором! Ну хіба ж це не чудо? Ти не можеш остаточно померти від болю чи ампутації. Я буду шматувати, ґвалтувати тебе на камеру, знімати з цими хлопцями найбрудніший контент, а ти до ранку знову регенеруватимеш! Я зароблю на тобі бісові мільйони!

Дракула, стікаючи кривавою піною, видавив із себе хрипкий, тріумфуючий смішок:

— Ти дещо забув, Ван Гельсингу... Ти вирвав мені ікла. А без них я не зможу пити кров і відновлюватися. Прокляття не дозволить мені вижити.

Біла знову дзвінко, майже істерично розсміялася і недбалим рухом вилила рештки святої води прямо на понівечений пах графа. Член вампіра почав плавитися.

— А ось тут, Владе, якраз і криється найцікавіше, — прошепотіла Жоржина, нахиляючись до самого його вуха і обпалюючи його гарячим диханням. — Немає ніякого прокляття! Взагалі немає! Точніше, сто років тому на перевалі Борго я дійсно наклав на тебе маленьке, слабеньке прокляття крові... Все інше, неможливість пити жіночу кров і потяг до членів — це просто крутий, чистокровний ефект плацебо! Ти сам себе прокляв у своїй дурній середньовічній голові, а я просто підігрував тобі всі ці роки!

Вона випрямилася, поправила важкий шкіряний пояс на своїх стегнах, на кінці якого важко хитнувся срібний страпон, і кивнула Деннісу та Пітеру. Лампи софітів спалахнули на повну потужність, випалюючи залишки прохолоди в кімнаті та перетворюючи стіл на анатомічний театр.

Денніс та Пітер наблизилися до столу, тримаючи в руках хірургічні інструменти. Перший удар важкого залізного молота прийшовсь точно по щелепі графа. З хрускотом, що нагадував тріск сухої колоди, його зуби вилетіли на підлогу, змішуючись із кривавою піною. Денніс, не гаючи часу почав ґвалтувати скривавлений рот графа.

Тим часом Пітер увімкнув циркулярну пилку, яка завищала на ультразвукових тонах. Шматки плоті і кісток полетіли врізнобіч, коли зубчасте лезо торкнулося грудей Дракули. Він почав зрізати мертву, обпечену святою водою плоть, оголюючи білі кістки та пульсуючі темні вени, які судомно намагалися виштовхнути залишки чорної крові. Жоржина Біла підійшла і ввела страпон в пряму кишку вампіра, розриваючи шипами його плоть , тепер граф нагадував свиню на вертелі. Пітер дістав довгі медичні гаки і зачепив ними краї розірваної грудної клітки графа та з силою розвів їх убік, фіксуючи на розпірках. Перед об’єктивами камер постало вампірське серце, яке ледь помітно здригалося в ритмі техно, що глухо пробивалося крізь товщу підлоги. Ван Гельсинг продовжуючи перетворювати анус графа на кривавий фарш, взяв шприц наповнений концентрованою азотною кислотою, і почав повільно, крапля за краплею, вводити її прямо в аорту. Плоть всередині грудей Дракули закипіла, виділяючи густий, їдкий зелений дим. Біль був настільки всеосяжним, що він випалив останні думки в голові вампіра. Тіло на столі вигиналося дугою, шкіряні ремені тріщали від напруги, а з горла виривався ультразвуковий свист, від якого на камерах зашкалювали індикатори звуку. Денніс тим часом кінчив і рота та носа графа хлинула нова порція крові впереміш зі спермою.

Жоржина різко прискорила свої рухи, втілюючи в життя найжахливіші фантазії снафф порно. Страпон із тріском розірвав шкіру та м’язи. Черевна порожнина Влада Цепеша лопнула, і пошматовані, обпечені хімікатами кишки вивалилися назовні, розтікшись по дерев’яному столу та заляпавши об’єктив найближчої камери.

Денніс та Пітер, діючи зі злагодженістю бригади швидкої допомоги в пеклі, моментально підключили до шийних вен графа товсті пластикові трубки крапельниць. Зі скляних резервуарів, закріплених на штативах, у понівечене тіло вампіра потужним потоком хлинула свіжа донорська кров. Ван Гельсинг продумав усе до дрібниць: ця кров не давала Дракулі достатньо сил для повноцінного відновлення, але підтримувала його регенеративні функції на мінімальному рівні, заважаючи йому остаточно розсипатися на прах і втекти у небуття. Його плоть на очах почала повільно, з потворним сичанням стягуватися назад, готуючись до наступного кола тортур.

Біла здмухнула білосніжне пасмо перуки зі свого спітнілого обличчя і, важко дихаючи, нахилилася до самого вуха напівпритомного Дракули.

— Вітаю, графе, з успішним дебютом у твоєму першому фільмі, — прошепотіла вона, і її пухкі срібні губи розпливлися в найогиднішій посмішці, яку Влад бачив за останні п’ятсот років. — Твоє персональне пекло лише починається. Ти ж хотів безсмертя, пам’ятаєш? Ось воно.

Історія великого і жахливого Князя Темряви, чиє ім’я колись змушувало здригатися королів та султанів, закінчилася цинічно, буденно і без жодного натяку на велич. Віднині й навіки Влад III Басараб став безкоштовною, безправною іграшкою в руках Абрагама Ван Гельсинга. Психологічний капкан виявився міцнішим за будь-які срібні ланцюги: усвідомлення того, що все його прокляття було лише ідеальним ефектом плацебо, остаточно зламало волю графа, перетворивши його на слухняний шматок м’яса. Щотижня в закритих чатах даркнету за шалені біткоїни з’являлися нові серії цього нескінченного сплаттерпанк-шоу. Збоченці з усього світу з апетитом спостерігали, як величного вампіра розбирають на частини, палять святою водою та ґвалтують, щоб наступного дня, після чергової порції крапельниць, повторити все заново.

Життя — справді неймовірно хороша річ, особливо коли ти вмієш правильно ним користуватися.