Вартова життя

Космічний шатл заходив на посадку. Двигуни заревли, і в ангарі з апареллю спалахнули червоні вогні, залунала сирена.

Команда з десяти людей, одягнених у високі бойові скафандри, що нагадували людиноподібних роботів, вишикувалася навпроти заднього люка, готуючись до висадки.

Ріель перевіряла показники приладів, що виводилися на голографічний інтерфейс. Втретє за останню хвилину.

Усе було в нормі: у лівому нижньому кутку зеленими обідками світилися іконки, що відображали обличчя її команди — усіх, за кого вона відповідала як бойовий медик.

— Проблем не бачу, підтверджуєш? — запитала дівчина.

— Так точно, міс, усі системи в порядку, — відповіла Нікс, бойовий ШІ скафандра. — Я готова до місії.

— Чудово, — Ріель кивнула і, переключившись на загальний канал, сказала чітким, упевненим голосом: — Капітан Ріель готова до висадки.

Як медик загону, вона була останньою, чийого рапорту чекали командир та пілот шатла перед висадкою.

— Вас зрозумів. За моєю командою: траєкторія встановлена, час до скидання — 30 секунд, потім іду на віраж. Хай вам щастить, бійці, — голос пілота звучав буденно, спокійно й зосереджено.

Двигуни шатла вийшли на посилений режим, і люк перед командою відкрився.

Внизу стрімко проносилася пустельна місцевість, до землі було метрів двісті. Рух ландшафту почав сповільнюватися, і шатл майже скинув швидкість.

— Пішли, — разом із командою пілота біля силового поля, що закривало люк, спалахнули зелені вогні, і перший десантник кинувся вперед.

Ріель була передостанньою в черзі. Вистрибнувши з машини, що сповільнилася, вона каменем полинула вниз.

Метрів за десять від поверхні увімкнулися гальмівні двигуни, і мех ледь помітно хитнуло, коли він приземлився.

Один за одним пролунали голоси членів команди, підтверджуючи успішну висадку. Особовий склад швидко розгорнувся в бойовий порядок.

Мехи вишикувалися в струнку лінію, їхні потужні сервоприводи з тихим гулом підлаштовували баланс на нерівній поверхні. Холодний блиск металу їхніх корпусів різко контрастував із теплими відтінками пустелі, де пісок переливався вохристим, червонуватим і золотистим.

Кроки важких машин, спочатку розмірені, поступово прискорювалися, здіймаючи щільні хмари пилу. Під кожним кроком сипуча поверхня кришилася й осідала, залишаючи за ними глибокі сліди, наче мітки їхньої присутності на цій мертвій землі. Легкий вітер підхоплював підняті мехами частинки піску, граючись із ними в сонячних променях.

Місія була ясна. Врятувати вчених, які, як повідомлялося, виявили щось незвичайне в пісках.

День тому форпост передав сигнал SOS, а потім замовк. На борту легкого рятувального крейсера, прихованого стелс-полями, їхній загін отримав наказ розвідати ситуацію та евакуювати персонал, якщо це можливо.

Планета була безіменною, позначеною лише цифровим кодом у базі даних. Як і її мертва поверхня, місія здавалася холодною та безпристрасною.

За годину бігу група наблизилася до ймовірного місця розташування форпосту. На горизонті дюни почали поступатися місцем рівній кам'янистій поверхні, де чітко проступили обриси тимчасових споруд. Щоб уникнути несподіванок, команда висадилася заздалегідь, рухалася обережно й продумано.

— Попереду аванпост. Усім бути напоготові, — пролунав голос Мітчела, командира, із загального каналу. Його голос був твердим, як завжди, без натяку на сумніви.

Ріель схилилася над голографічним екраном, намагаючись розгледіти деталі. На зображенні можна було розрізнити кілька кутастих будівель, оточених уламками. Щось було не так: занадто багато пошкоджень, сліди вогню та вирви від вибухів.

— Що бачиш, Нікс? — запитала вона тихим, майже інтимним голосом, попри шолом.

— Форми життя на поверхні не фіксуються, — відгукнувся ШІ зі звичною точністю. — Можливе екранування або відсутність тих, хто вижив.

— Вмієш ти підбадьорити, — хмикнула Ріель, одночасно оглядаючи екран і слухаючи крізь перешкоди. Її голос звучав напружено, але з ноткою сарказму, ніби це могло зняти частину напруги.

— Ви ж самі просили розмовляти максимально чітко і без зайвої люб'язності, капітане Ріель, — відповіла Нікс, не втрачаючи холоднокровності.

— Це ти зараз іронізуєш, чи що? — посміхнулася вона, відриваючи погляд від інтерфейсу.

— Так точно, міс, — безпристрасно відгукнувся ШІ.

Загін сповільнив хід, наближаючись до будівель. На горизонті не було видно руху, лише руйнування й тиша. Усе, що могло нагадувати життя, поглинула ця безіменна пустеля.

Попереду розташовувалися кілька квадратних будівель без вікон, з масивними дверима. Біля них виднілися свіжі вирви від вибухів. Одна з будівель була розтрощена прямим влучанням, що було чітко видно на збільшеному зображенні. Тут явно був бій.

— Усім залягти. Ріель, біодронів на розвідку, — скомандував Мітчел.

— Є, командире, — швидко відповіла дівчина.

Мехи розосередилися, зайнявши позиції один від одного на відстані двадцяти метрів. Ріель лягла, і масивні руки її меха швидко розгребли щільний пісок, утворивши щось на зразок укриття. Два розвідувальні дрони злетіли зі спини в небо і попрямували до будівель аванпосту.

Щойно вони злетіли, пролунав голос Нікс у загальному каналі:

— Вдалині, метрів за п'ятсот від нас, видніється нерухома техніка. Можливо, танк або бронемашина. Мені відправити одного з дронів туди?

— Відправляй, — дав команду Мітчел.

— Слухаюся, командире. Другого дрона направляю до споруд.

Перший дрон підлетів до аванпосту впритул, і всі побачили картину місцевості. Одна з будівель була майже зруйнована, немов від влучання снаряда. Диму не було, але сліди вогню були явно помітні, будівля повністю вигоріла. Дві інші, плюс невелика спостережна вежа, також були пошкоджені. Усюди виднілися сліди бою: кульові відмітини на будівлях і вежі щедро прикрашали все навколо.

— Це точно були вони. Хто ще користується такою зброєю? — пролунав голос Рамірез, другої жінки в їхній групі.

— Твоя правда, тут були роттеани, — підтвердив її слова Мітчел.

Усі мовчки продовжили розглядати майданчик аванпосту. Ніде не було видно вбитих, хоча в деяких місцях дрон виявив сліди крові.

Тим часом другий дрон долетів до покинутої техніки. На гребені дюни стояв підбитий старомодний танк роттеан. Точніше, його рештки: башта, вирвана вибухом, валялася трохи далі. У передній частині броні виднівся обпалений отвір — слід енергетичного удару, що пропік броню, від чого, мабуть, здетонував боєприпас усередині, і башту зірвало. Біля гусениць, що сповзли, валялося обпалене тіло, від якого залишився лише силует. Одяг згорів і впікся в загиблого.

Дрон облетів по колу розбитий танк і піднявся вище, оглядаючи місцевість. Удалину пісками йшли сліди колісної техніки. Відбитки були добре видно, хоча їх уже почало заносити вітром і піском. Дрон пролетів ще сотню метрів по сліду і повернувся назад.

Перший дрон ретельно оглянув споруди, але нікого не знайшов. Незабаром усі знову почули спокійний голос Нікс:

— Слідів життя не виявлено, капітане. Слідів поховання тіл також не виявлено. Можливо, персонал викрали. У таборі безліч відбитків ніг із нехарактерними для нашого взуття малюнками підошов. Сліди крові вказують, що бій був два дні тому. Проведений експрес-аналіз ДНК показує, що кров належить деяким співробітникам аванпосту.

На екрані з'явилися фото та досьє незнайомих Ріель співробітників. Усього Нікс змогла впізнати п'ятьох людей, які були поранені або загинули. Встановити це точно було неможливо. Персонал станції налічував двадцять осіб, з яких четверо були з наукового персоналу, а решта становили охоронний загін.

— У полі зору радарів живих форм, техніки не виявлено. Найближчі сто кілометрів безпечні, якщо тільки противник не сховався в недосяжних для радарів підземеллях або печерах, — голос Нікс був спокійним і чемно професійним.

— Зрозуміло, — відповів Мітчел. — Зайняти периметр. Рамірез, Блек, Чернов, Ендрю, ви — оточення, 500 метрів від аванпосту. Окопатися по кутах квадрата. Безпалий, вийди на зв'язок із крейсером, доповіси ситуацію. Нехай, за можливості, просканують ту частину планети, куди можуть дістати, але збережуть невидимість і не рухаються. Ріель, Кліщ і Сайфер, перевірте споруди. Мехів залиште біля будівель, можете спішитися й оглянути все зблизька. Будівлі розкрити й усе ретельно оглянути. Перевірити останні записи, камери спостереження, якщо роттеани все не зламали й не забрали. Виконуйте.

Ріель піднялася з землі й попрямувала до скромних будівель аванпосту. Дрони, що підлетіли, м'яко опустилися у свої комірки на спині меха.

Підійшовши ближче, Ріель зупинилася.

— Бери керування, Нікс, я виходжу.

— Вас зрозуміла. Обережніше, капітане, не підверніть ногу при висадці, — прокоментувала Нікс.

Ріель натиснула панель, що відкрила кабіну, і від'єднала свій особистий бронекостюм від сенсорів керування мехом. Гідравліка відгукнулася м'яким шипінням, коли механічні захвати розслабилися. Зістрибнувши на чемно підставлену Нікс руку, вона відчула легкий поштовх, коли її черевики торкнулися землі.

Атмосфера на планеті була придатною для дихання, але щось у повітрі тут здавалося неправильним. Аналіз виключав отруйні випари або сліди бойових газів, якими славилися роттеани, але прохолодне вечірнє повітря, на перший погляд чисте, несло ледь вловимий присмак металу й чогось їдкого, ніби залишки зруйнованої хімічної установки.

Датчик показував +10 за Цельсієм. Знявши шолом, Ріель дозволила вітру торкнутися її обличчя, прохолодні потоки ворушили коротке чорне волосся каре. Однак спокою це не додало. Земля навколо була усіяна хаотичними слідами — наче хтось влаштував тут бійню і стрімко зник.

Поруч із мехами, плавно зістрибнувши на твердий ґрунт, приземлилися двоє її бійців. Кліщ, високий і худий навіть у масивному бронекостюмі, виглядав напруженим, як завжди, його руки нервово перевіряли зброю. За ним ішов Сайфер, їхній фахівець із систем та електроніки, зі звичною легкою ходою, ніби він був байдужий до будь-яких небезпек.

Білий скафандр Ріель із червоним хрестом різко виділявся на тлі сірих руїн аванпосту. Її увагу привернув тріск під ногами. Вона опустила погляд — і побачила розколоту енергокомірку від плазмової рушниці. Переступивши через неї, вона помітила, як Сайфер підняв предмет, провів пальцем по залишках обгорілого корпусу.

— Від плазмової рушниці, — сухо констатував він. — Виснажена повністю.

Він кинув комірку назад на землю, яка, як виявилося, була усіяна такими ж розрядженими батареями. Упереміш із ними лежали гільзи від роттеанських патронів. Картина бою ставала очевидною. Або табір зазнав атаки зсередини, або роттеани розстрілювали все навколо, вже зайнявши територію аванпосту.

Ріель присіла на одне коліно, оглядаючи землю. Сліди від підошов роттеан були розкидані хаотично, ніби вони рухалися в паніці чи люті. Вона звернула увагу на глибокі борозни, залишені чимось важким — можливо, танками або штурмовими машинами.

Сайфер із Кліщем підійшли до головної будівлі. Двері були лише наполовину прочинені, ніби хтось ломився всередину, але сил не вистачило. Обидва бійці переглянулися, потім Кліщ взявся за зброю, а Сайфер легко штовхнув двері, і вони зникли в напівтемряві.

Ріель тим часом викликала одного з дронів. Безпілотник м'яко опустився поруч, розгорнувши камери й прожектори, що освітили шлях. Вона рушила до будівлі, яка, за їхнім планом, мала бути медпунктом і житловими приміщеннями.

Двері в мінібункер були зачинені наглухо, але сліди на них красномовно свідчили про те, що сталося. Глибокі вм'ятини від важких куль покривали металеву поверхню, немов хтось люто намагався її прострелити. Гільзи буквально килимом лежали під ногами, хрускочучи при кожному кроці. Метал дверей був обпалений до чорноти, вкритий виразками від вибухів і порізаний осколками. Подекуди виднілися сліди вогнемета, що палив метал до киплячої червоності.

Навколо бункера панувала моторошна тиша. Лише вітер, немов невидимий спостерігач, вив крізь пробоїни й руїни, посилюючи відчуття, що за ними стежать. Ріель мимоволі озирнулася, чекаючи побачити хоч якийсь натяк на рух. Але крім попелу й уламків тут не залишилося нічого живого.

— Командире, двері в бункер не розкриті. Схоже, вони не змогли увійти всередину. Дивіться, — звернулася вона до Мітчела, направляючи дрон на двері, щоб усі могли побачити ту саму картину.

— Нікс, там можуть бути живі?

— Це досить імовірно, капітане Ріель. Але я не можу просканувати бункер через матеріали, з яких він виготовлений. Судячи з того, що я бачу, двері не відкрити: їх або заклинило намертво, або вони все ще замкнені зсередини на аварійне блокування. Якщо командир Мітчел дозволить, я можу обережно виламати двері бункера.

Командир якийсь час мовчав, потім швидко сказав:

— Добре. Слухайте наказ: усім зараз же покинути територію аванпосту. Ми розкриємо двері бункера. Ріель, зачепися за меха Кліща і теж сховайся.

— Дозвольте зауважити, командире Мітчел, капітан Ріель може спокійно залишатися всередині мого корпусу. Я можу легко витримати навіть можливий підрив, якщо бункер замінований, — втрутилася в розмову Нікс.

— Ти знову обговорюєш мої накази, Нікс? — у голосі капітана Мітчела почулися металеві нотки.

— Я лише констатую технічну інформацію, командире. Мех «Ангел» сконструйований таким чином, що я можу витримати навіть влучання важкої зброї, якою володіють роттеани, вже не кажучи про...

— Досить. Гаразд, Ріель, залазь усередину і приступайте, — роздратовано перервав потік технічного лікнепу командир.

В ефірі пролунали чиїсь смішки, немов той, хто говорив, забув вимкнути загальний канал, і тут же стихли.

Кліщ і Сайфер, забравшись у свої мехи, швидко відійшли назад разом з іншими й залягли в піску неподалік.

Ріель спритно застрибнула на підставлену руку меха і швидко забралася всередину, сівши у своєму кріслі. Нейронні конектори тут же підключилися до портів бронекостюма, і Ріель знову побачила все навколо вже «очима» її бойового меха. Мех зробив кілька рухів, чекаючи, поки дрон пірне у свою комірку на спині. Потім мех нахилився вниз і схопив механічними пальцями за виступаючі сегменти дверей бункера.

— Ви готові, міс? — почувся голос Нікс, цього разу тільки по особистому передавачу. На голографічному інтерфейсі з'явився смайлик, що підморгує.

— Готова, готова, — злегка посміхнулася Ріель, дивлячись на витівки, якими себе розважала Нікс. Часом було неможливо відрізнити її розмову від живої людини.

Смайлик на екрані натягнув чорні окуляри на очі, і слідом за цим механічна рука висмикнула кришку бункера, немов пробку від газованого напою.

Вибуху не сталося. Ріель запустила дрон, і маленький розвідник влетів в отвір, увімкнувши ліхтар. Промінь світла пробіг по різних предметах, відбився від металевих поверхонь і врешті зупинився на панелі вимикача на одній зі стін. Дрон повільно підлетів до неї і, витягнувши маніпулятор, натиснув. Пролунало невелике дзижчання, і бункер освітився білим світлом.

— Реєструю підвищений рівень радіації. Не рекомендується входити без скафандра посиленого захисту. Усьому складу загону вхід не рекомендований. Капітан Ріель може увійти, але не більше ніж на 15 хвилин, інакше системи її скафандра будуть пошкоджені. Хвилинку, сканую приміщення, — спокійний голос ШІ доповів обстановку.

В ефірі комунікаторів була тиша, усі чекали. Потім голос Нікс пролунав знову:

— На підлозі знайдені осколки, найімовірніше, радіаційна граната роттеан.

Ріель стиснула щелепи. Радіаційні гранати. Їхня "фірмова" зброя — повільна, болісна смерть замість швидкої кулі. Хтось усередині помирав годинами, може, днями, знаючи, що порятунку не буде.

— Чортові виродки, — вилаявся голос Рамірез.

— Рамірез, відставити. Спостерігай за сектором, — пролунав голос командира.

— Є, сер, — відповіла дівчина.

— Командире Мітчел, у кутку бункера заховані двері в підлозі. Їх немає на стандартних планах такого типу бункера, очевидно, зроблені вручну. Можливо, під ними щось є. Рекомендую відкрити люк і спустити туди дрон для вивчення, — знову почувся голос Нікс.

— Зможеш дістати до кришки? — поцікавився Мітчел.

— Ні, сер. Захвати дрона не можуть підняти кришку, а я не можу дістати — занадто далеко. Потрібна допомога людини.

— Я піду, сер, дуже швидко, скафандр витримає. Дозвольте? — Ріель звернулася до командира.

— Гаразд, дій швидко й чітко, не затримуйся. Нікс, стеж за нею. Причепіть трос про всяк випадок.

Ріель знову вискочила з кабіни меха і зупинилася. Навіть зовні бункера вже почав підніматися рівень радіації. Дівчина швидко витягла зі спеціального відсіку антирадіаційний аерозоль і обприскала ним увесь свій скафандр.

— Правильне рішення, це дасть вам додаткові десять хвилин, але стежте за часом, — пролунав голос Нікс по каналу особистого зв'язку, який не чула решта команди.

— Дякую за турботу, — посміхнулася всередині шолома дівчина і різко заскочила всередину бункера.

Її рухи були швидкі й точні. Ковзнувши по підлозі, вона схилилася в кутку бункера і потягнула на себе кришку люка, але та не піддалася.

— Спробуйте натиснути і повернути праворуч, люк закритий, — підказав голос Нікс.

Ріель крутнула ручку люка, і та піддалася. Дівчина ще раз потягнула її на себе, відкривши вхід.

Усередину вела сталева приставна драбина. Для людини в скафандрі було досить тісно, але Ріель все ж протиснулася і зістрибнула вниз.

Усередині горіло аварійне червоне освітлення. Вона рушила невеликим коридорчиком і, завернувши за ріг, виявила ще одні напіввідчинені двері. Ріель витягла з відсіку на стегні невеликий плазмовий пістолет і зняла запобіжник. Обережно відкривши двері, вона просунулася всередину, вицілюючи можливу небезпеку.

Усередині було тихо і порожньо. Ріель увімкнула ліхтарі на скафандрі, і ті вихопили з червоної напівтемряви невелику кімнату з ліжками, робочим столом і комп'ютерним терміналом.

— Зліва в кутку — людина, — почувся знову голос Нікс, яка спостерігала за всім через камеру на шоломі Ріель.

Ріель різко повернулася у вказаному напрямку, і промені ліхтарів вихопили в темряві силует чоловіка, що сидів, притулившись до металевої шафки. На підлозі біля нього виднілися темні плями, ймовірно, сліди блювоти. Його обличчя виглядало жахливо: червона, запалена шкіра, вкрита синцями на щоках і лобі. На ньому був польовий радіаційний костюм, розірваний на рукаві, а шолом був відсутній.

Більше нікого в приміщенні не було. Дівчина швидко підскочила до нього, наводячи на нього ліву руку свого скафандра, де був датчик життєвих показників. На внутрішньому дисплеї шолома висвітилися дані. Чоловік був живий, але при смерті: сильна доза опромінення, ниткоподібний пульс.

Червоні цифри. Завжди ці чортові червоні цифри.

— Тут є той, хто вижив, одна людина. Ледве дихає, але поки живий. Обролю його і витягую, — швидко доповіла Ріель, дивуючись, як рівно звучить її власний голос.

Живий. Поки що. Скільки таких «поки що» я бачила?

Вона активувала спеціальний інструмент, вмонтований у ліве передпліччя її обладунків. Пальці рухалися автоматично — тисячі повторень виробили м'язову пам'ять. Укол.

Доза розрахована на критичний стан. Занадто багато — доб'ю сама. Занадто мало — він не доживе до капсули.

Голка увійшла у вену, і Ріель на секунду завмерла, вдивляючись у схудле обличчя незнайомця. Хто ти? Чому залишився один? Де решта?

Питання залишилися без відповіді. Вона підхопила його з підлоги — тіло було лякаюче легким, ніби висохле.

У цей момент чоловік отямився і втупився в неї налитими кров'ю очима. Ріель мимоволі втягнула повітря. Незважаючи на всю свою підготовку, вона здригнулася, але не випустила чоловіка з рук. Живі очі. Він усе ще тут, десь усередині цього зруйнованого тіла.

— Артефакт... там, у шухляді столу... заберіть його, це важливо, — ледве чутно прохрипів голос чоловіка.

Не "врятуйте мене". Не "допоможіть". "Заберіть артефакт". Щось стислося у неї в грудях. Що може бути важливіше за власне життя?

Її очі судорожно метнулися в напрямку, куди був спрямований погляд пораненого. Вона різко розвернулася, притримуючи його однією рукою, і висунула шухляду єдиного столу біля комп'ютерного термінала. Усередині виявився дивний предмет: сфера, вкрита загадковими малюнками або написами. Коли Ріель підняла її, вона помітила дивну вагу, непропорційну її розміру. Підсилювальна система скафандра справлялася, але дівчина відчула, як механізм ледь компенсує навантаження. Її рука здригнулася, і вона інстинктивно закріпила сферу в кишені на броні. Ріель знову глянула на врятованого, але той знепритомнів. Датчики показували слабкі, катастрофічні життєві показники.

— Спокійно, Ріель. У вас ще цілих десять хвилин до пошкодження захисних систем скафандра, — у вусі пролунав тихий голос Нікс.

— Дякую, турботлива ти моя, — огризнулася дівчина і потягла чоловіка до драбини.

Щоб підняти й заштовхнути в люк непритомне тіло, пішло цілих п'ять хвилин, і серце Ріель вже калатало як скажене. Датчик радіації горів яскравою червоною плямою, нагадуючи, яку небезпечну гру вона веде.

Нарешті, витягнувши врятованого з бункера, вона зі стогоном вивалилася разом із ним назовні. Механічна рука негайно засунула назад кришку бункера і максимально зім'яла краї, наскільки можливо перекриваючи вихід радіоактивного пилу з приміщення. Друга рука легко підхопила і Ріель, і непритомне тіло, і в кілька стрибків мех відбіг на безпечну відстань.

Обережно поклавши на холодний пісок Ріель і потерпілого, мех, керований Нікс, швидко обробив скафандр дівчини засобом для очищення від радіаційного забруднення. У цей час до них підійшли всі інші мехи, крім чотирьох, які охороняли периметр.

— Нікс, капсулу, — почала було Ріель, але розумний ШІ вже знімав зі спини меха одну з двох евакуаційних капсул, призначених якраз для такої ситуації.

Капсула була обладнана системами підтримки життя і лікування в польових умовах. Ріель відійшла трохи вбік, даючи свободу дій Нікс. Мех негайно розрізав залишки захисного костюма, що був на людині, і викинув їх подалі. Дівчина підійшла ближче і заміряла ще раз рівень радіації. Показники значно впали — мабуть, костюм все ж прийняв на себе чималу дозу опромінення. Можливо, у потерпілого ще були шанси.

Ріель обережно нахилилася і підняла людину, акуратно поклавши її в капсулу. Щойно його тіло торкнулося поверхні, стулки капсули м'яко закрилися, ізолюючи його всередині. Біометричні сенсори активувалися, і тонкі маніпулятори почали вводити препарати й підключати системи життєзабезпечення. Вбудований голос капсули повідомив:

— Пацієнт стабілізований. Введення в медичну кому завершено. Лікування розпочато. Втручання ззовні заборонено протягом чотирьох годин.

Ріель відступила, спостерігаючи за миготливими індикаторами на дисплеї капсули. Графіки показників стабілізувалися, і захисна плівка повністю ізолювала пацієнта. Дівчина видихнула і, повернувшись, попрямувала назад до меха, відчуваючи, як напруга потроху відпускає.

У цей час до неї підійшов Мітчел і запитально поглянув на медика.

— Стабільний, але стан важкий. Сильне опромінення, найближчі години від нього не можна очікувати якоїсь інформації, — коротко доповіла Ріель, повторюючи дані медичної капсули.

— Зрозуміло, — командир провів рукою по шолому, ніби стираючи з нього невидимий пил. — Що ж тут могло статися?

— Мабуть, вони шукали це, — Ріель витягла з кишені дивну сферу.

Щойно її пальці зімкнулися навколо гладкої поверхні, вага артефакту знову нагадала про себе. Дівчина машинально переклала його в іншу руку, напружуючи м'язи.

Очі Мітчела розширилися. Він пильно втупився в дивовижний предмет, у його погляді промайнули побоювання, настороженість і цікавість. Командир повільно простягнув руку, але зупинився, ніби відчув щось, і різко відсмикнув пальці, не торкнувшись артефакту.

— Нікс, що це? — запитав він, не зводячи погляду зі сфери.

— Мені невідома природа походження цього предмета, — відповіла ШІ. — Це точно не наша технологія і не роттеанська. Артефакт не випромінює радіації, але дивним чином збільшує свою вагу при контакті з біологічним організмом. Символи на поверхні не піддаються первинній дешифровці. Можливо, потрібен фахівець у цій галузі. На жаль, я таким не є.

Мітчел замислився, потім різко обернувся і крикнув:

— Алекс, Сайфер, підійдіть. Погляньте на це.

За кілька секунд обидва бійці покинули свої мехи й підійшли ближче. Алекс, неспішний і незворушний, ступив першим. Він хмурився, але його погляд уже вивчав об'єкт із професійним інтересом. Сайфер, навпаки, майже підбіг, квапливо знімаючи шолом.

— Це воно? — видихнув Сайфер, ледь глянувши на сферу. Його голос тремтів від збудження. — Це... чорт забирай, що це взагалі таке?

— Якби я знала, я б не тримала це в руках, — посміхнулася Ріель, передаючи артефакт на долоню простягнутої механічної руки її меха.

— Обережніше, хлопці, — застеріг Мітчел. — Ніхто не торкається його безпосередньо. Нехай поки полежить на маніпуляторі.

— Це не метал, — тихо пробурмотів Алекс, схиляючись ближче. Він уважно оглянув сферу, потім торкнувся кишені, дістаючи з неї портативний сканер. — Занадто легкий для металу, але... Дивно. Він виглядає як щось композитне. Можливо, суміш кераміки і чогось... неземного.

— Символи... Ви це бачите? — Сайфер уже підключив свій аналізатор, але продовжував вдивлятися у візерунки на поверхні. — Вони... немов живі. Таке відчуття, що вони змінюються.

— Оптична ілюзія, — пробурчав Алекс. — Світло грає на рельєфі.

— Ні, серйозно! Вони... — Сайфер ледь не доторкнувся до сфери пальцем, але зупинився під пильним поглядом Мітчела. — Окей, не чіпаю, сер. Але це щось неймовірне. Можливо, це форма коду. Можливо, ці візерунки несуть інформацію.

— Або це просто красива дрібничка, через яку хтось віддав своє життя, — тихо додав Алекс, продовжуючи вивчати показники сканера. — Щільність... нестандартна. Ти мав рацію, Сайфере, це не просто ілюзія. У неї є дивна особливість: вона реагує на тепло. Це неприродно.

— Та ви тільки подивіться! — Сайфер випростався, тримаючи в руках пристрій для декодування. — Командире, ми зобов'язані це зберегти. Якщо це не наша і не їхня технологія, то це може бути чимось древнім, а отже, безцінним.

— Уяви, як нас розірве, якщо ми це необережно зачепимо, — пробурчав Алекс. Але його погляд не відривався від сфери, і в голосі чувся неприхований інтерес. — Хоча, чорт, хлопче, ти можеш мати рацію. Якщо це код, то це... приголомшливо.

— Це приголомшливо, — луною повторив Сайфер, знову нахиляючись ближче. — Мені потрібно більше часу. Якщо у нас є можливість завантажити ці символи в систему Нікс…

— Досить, — різко перебив Мітчел. — Ніхто не завантажує нічого нікуди. Нікс, продовжуй аналіз. Сайфере, ніяких експериментів, поки я не дам добро. Алексе, стеж за ним.

— Слухаюся, сер, — пробурчав Алекс із ледь помітною посмішкою. — Хтось же мусить.

Ріель, спостерігаючи за цією сценою, краєм губ посміхнулася. У повітрі ще витала напруга, але відчуття команди, що працює як єдине ціле, стало відчутним. Це був явно не кінець історії.

І немов на підтвердження її думок, по загальному каналу пролунав голос Рамірез:

— Північний сектор, рух! Транспорт роттеан, веду вогонь!

За секунду до них долетіли звуки пострілів. Важка плазмова гармата Рамірез загупала ритмічними залпами. Повітря тремтіло від потужності пострілів, а вечірнє небо освітилося спалахом вибуху: один із транспортів розлетівся на шматки. У відповідь кілька великокаліберних трасерів полетіли в бік позиції Рамірез, але її мех ухилився. Плазмова гармата видала ще пару залпів, і настала тиша.

— ¡Mierda! ¡Estos bastardos no descansan! — вилаялася Рамірез. Її голос звучав напрочуд емоційно, іспанський акцент був особливо помітний, коли вона продовжила: — Це роттеани, сер. Три броньовики рухалися сюди. Один підірваний, другий горить, третій сховався за дюнами.

— Якого біса, Рамірез! — рикнув командир Мітчел, застрибуючи в кабіну свого меха. — Я не віддавав наказу відкривати вогонь! Тепер вони точно знають, що ми тут. Ти з глузду з'їхала?

Ріель швидко піднялася по руці Нікс, стрибком забравшись у кабіну свого меха. Системи миттєво підключилися, і вона відчула себе захищеною в надійній шкаралупі, яка вже давно стала для неї мов друга шкіра.

— Алексе, зв'язок із крейсером! Нам потрібна евакуація. Роттеани на планеті, і невідомо, якими силами, — різко наказав Мітчел.

— Є, сер, — відгукнувся радист спокійним тоном. — Викликаю крейсер… Мовчать, сер. Передавач справний, але відповіді немає.

В ефірі почулися стривожені голоси інших членів команди.

— Спокійно, хлопці, — перервав їх командир, голосом, холодним як сталь. — Ви знаєте свою роботу, це не вперше. Решта периметру, доповідайте, що бачите.

— Блек, сектор чистий. — Чернов, усе чисто, сер. — Ендрю, усе чисто.

— Вас зрозумів. Продовжуйте спостереження, — відгукнувся Мітчел. — Алексе, продовжуй викликати крейсер. Усім посилити пильність. Стелс-полів у роттеан немає, тож раптовість нам не загрожує. Їм доведеться показатися, щоб напасти знову. Але тепер вони знають, що ми тут. Можливо, це був розвідзагін. Можливо, щось значно більше. Вночі вони не нападуть — це не в їхньому стилі.

Ріель глянула на показники пораненого в капсулі. Ураження тканин було небезпечним, і стан усе ще балансував на критичному рівні. Але її досвід говорив, що шанси вижити перевалили за 50 відсотків. Це її трохи обнадіювало. Раптом вона згадала про сферу.

— Нікс, де сфера? — стрепенулася дівчина.

— Вона в контейнері на моєму боці, все гаразд. Ви забули про неї, коли забиралися в кабіну. Я підібрала її і сховала.

— Дякую, — з полегшенням видихнула Ріель. — Що думаєш про неї? Між нами кажучи.

— Складно сказати, Ріель. Цей предмет безумовно таїть у собі загадку. Сайфер підключив мені свої бази даних щодо можливих мов, але нічого схожого не виявлено. Дрони не змогли підключитися до комп'ютера бункера: усе згоріло через радіацію. Дивно, що освітлення вціліло. Бункер ідеально екранує зовні, тому ми не вловили радіації, поки не відкрили двері. Але всередині практично все вийшло з ладу.

— І накопичувачі?

— Зруйновані на фізичному рівні. Єдине джерело інформації — наш пацієнт. Можливо, він зможе дати відповіді, коли прийде до тями.

— А скафандр?

— Я очистила його. У вас було в запасі ще хвилин п'ять-шість до пошкодження захисного шару. Ви чудово впоралися.

— Дякую, Нікс. Ти часом занадто турботлива. Я навіть забуваю, що ти ШІ.

— Оу, це дуже приємно чути, — на екрані з'явився збентежений смайлик із червоними щічками.

— До речі, де ти навчилася цих приколів зі смайликами? Це ж забута річ з інтернету до війни.

— У вільний час я вивчаю манеру спілкування представників різних епох. Ця старомодна манера здалася мені забавною. У мене немає візуальної оболонки або тіла, тому я не можу відображати емоції. Смайлики допомагають посилити комунікацію.

На екрані з'явився ще один смайлик — помаранчевий кіт із натягнутими на очі чорними окулярами, закрученими завитками, що позначали вуса, і чорним метеликом на шиї. Кіт виглядав одночасно кумедно й безглуздо.

Ріель хихикнула, і смайлик тут же змінився на інший: той самий кіт, але вже в іншій позі — із закладеними за спину передніми лапами й широкою, самовдоволеною посмішкою.

— Тобі безперечно личить ця манера спілкування, Нікс, — посміхнулася Ріель. — Продовжуй у тому ж дусі, мені подобається. Якби я могла, то погладила б тебе по твоїй віртуальній голові.

— Ось так? — миттєво відгукнулася Нікс.

На екрані з'явилася коротка анімація: намальована дівчина з великими бурштиновими очима, одягнена в яскраво-помаранчевий капюшон із вушками, що нагадував мордочку звірятка. Вона мило посміхалася, а зверху на її голову повільно опускалася рука, обережно її погладжуючи. Ріель пирснула від сміху, дивлячись на це.

На мить вона навіть забула, що весь цей час маніпулятори Нікс окопувалися, створюючи польове укриття навколо аванпосту. Вона похитала головою, все ще посміхаючись:

— Нікс, ти просто диво.

— Дякую, капітане. Сподіваюся, моє спілкування робить ваше перебування в полі трохи менш напруженим, — відповіла ШІ, додавши ще один смайлик, цього разу у вигляді кота, що підморгує.

Ніч минула непомітно. Ріель навіть задрімала, довіряючи чутливості Нікс, яка швидше за неї помітила б будь-яку небезпеку. До того ж, як медика, її не виставляли в нічну варту.

На світанку, коли мала розпочатися третя зміна вахти, в загальному каналі пролунав стривожений голос Рамірез. Ріель стрепенулася і розплющила очі, готова до будь-якого розвитку подій.

— ¡Coronel! ¡Una columna grande se acerca! — випалила Рамірез чистою іспанською, і тут же, сповільнивши темп, повторила на загальній: — Сер, велика колона. Двадцять-тридцять одиниць, танки, гелікоптер. Накази?

— Усім бійцям зібратися, висуваємося в протилежний бік, — різко скомандував командир Мітчел. — Рамірез, залиш свою головну турель на позиції в автономному режимі, це може затримати їх. Збір через хвилину, рухаємося на південь, до скельної гряди. Тут ми занадто легка мішень. Кліщ, збий гелікоптер, якщо зможеш.

— Вас зрозумів, — коротко відгукнувся снайпер.

За пів хвилини всі мехи збіглися до центральної точки. Ріель, вибравшись із кабіни, перевірила показники рятувальної капсули і, піддавшись невідомому внутрішньому почуттю, забрала сферу з бічного відсіку Нікс. Пацієнт був стабільний, його показники піднялися майже до середніх — лікування працювало.

Забравшись назад у кабіну, вона почула гучний одиночний постріл, за яким послідував радісний вигук Рамірез:

— Ось це красень! Збив гелікоптер із такої відстані!

— Рамірез, я кому сказав?! Усі сюди! Тобі потрібно окремий наказ віддавати? — підвищив голос Мітчел.

У цей момент запрацювала турель, залишена на позиції. Її постріли — густі пучки темно-синього полум'я — тут же підбили одну з провідних бойових машин. Роттеани відкрили вогонь у відповідь. Мехи викинули маскувальну димову завісу, створивши щільну стіну, яка відрізала видимість. Скориставшись цим, загін рвонув у бік скельної гряди.

Позаду чулися розриви снарядів і свист трасуючих куль. Кілька влучань зачепили мехів, але їхні силові щити відбили випадкові постріли. Однак під важким вогнем танків навіть просунутий захист довго б не витримав — рятувальний загін не був розрахований на лобове зіткнення з такими силами.

— Крейсер «Мавка» викликає рятувальний загін. До вас рухається великий загін роттеан, будьте уважні. Шатл на підході, час прибуття — десять хвилин, — несподівано пролунав голос зв'язківця по загальному каналу.

— Дякуємо, ми в курсі! Вони у нас на хвості! Де вас чорти носили? Чому ви не виходили на зв'язок усю ніч?! — вибухнув командир.

— Ми говоримо про інший загін. Він ховається за скельною грядою і буде у вас за дві хвилини. Ви побачите їх, обігнувши скелі з лівого боку. Час до залпу бортових гармат підтримки — чотири хвилини. Тримайтеся!

— Вас зрозумів. Рамірез, замикаєш. Ріель — у центр разом із Кліщем. Решта — по периметру. Прориваємося! — скомандував Мітчел. — Енергополя на максимум, увімкнути режим перегріву.

Дві хвилини тягнулися нескінченно. Роттеани, що наздоганяли, припинили стрілянину, щоб не влучити у своїх, а загін мехів на повній швидкості обігнув скельну гряду.

І тут почалося пекло. У їхній бік посипалися снаряди, трасуючі кулі, ракети. Вибухи, дим і хаос стрясали повітря. Кліщ, що біг позаду, встиг влучним пострілом підбити одну з бронемашин. Однак основна колона, що зім'яла турель біля аванпосту, продовжувала переслідування.

Ріель бачила, як повз її меха пролетіла ракета, залишаючи за собою клуби диму. Вона немов у сповільненій зйомці помітила, як та вдарилася в пісок, і вибухова хвиля накрила її піщаним дощем. Її мех перекинувся, але знову піднявся на ноги й продовжив біг.

Здавалося, що вони вже вирвалися, як раптом пролунав крик Рамірез:

— Мене підбили! Підбили! Не можу рухатися, снаряд розтрощив ногу меха. Допоможіть!

— Ріель, чорт забирай, де ти?! — голос Мітчела прорізав загальний канал. — «Мавко», де підтримка? У нас один вибулий зі строю мех, допомога потрібна негайно!

— До наведення гармат одна хвилина, транспорт на підльоті, дві хвилини. Тримайтеся! — почувся голос радиста з крейсера.

— Сер, ракети на одинадцятій годині! Ядерна ракета в наш бік! — закричав Ендрю. Його голос був напружений, але твердий. — Веду придушуючий вогонь!

— Усім урозсип, негайно! — наказав Мітчел, але Ріель уже вискочила з меха біля підбитої Рамірез і кинулася витягувати її з кабіни.

Важкий бронебійний снаряд розтрощив броню меха Рамірез. Він незграбно лежав на лівому боці, але продовжував запекло палити зі зброї на правій руці, захищаючи Ріель, поки та дерлася нагору.

У цей момент Ріель помітила, як повз неї в небо спрямувався вихор плазмових зарядів. Ендрю на своєму меху розвернув зенітну зброю і відкрив шквальний вогонь. Сліпучі згустки енергії виривалися зі стволів, ніби згустки самої зірки. Плазма перетинала небо, залишаючи за собою яскраві шлейфи, схожі на розриви в тканині реальності.

Перша ракета, що виблискувала вогняними хвостами, прямувала прямо до їхніх позицій. Плазмові заряди розірвали її в польоті. Вогняна куля, де секунду тому була ракета, поглинула плазма. Другу ракету спіткала та ж доля — точний вихор зарядів розірвав її на частини, відправляючи уламки в повітря, де вони спалахнули.

Але третя ракета пробивалася крізь шквал. Її захисний корпус, що виблискував темним металом, ніби чинив опір самому світлу. Ріель відчула, як у її грудях стислося серце. Вона бачила, як плазмові заряди не дістають до цілі — ракета наближалася, і часу не залишалося.

— Ні... — прошепотіла вона, немов не своїм голосом.

У кишені її скафандра раптом щось спалахнуло. Тепло поширилося по її долоні, і, немов ведена невідомою силою, вона витягла сферу, знайдену в бункері. Гладкий артефакт мерехтів м'яким світлом, ніби передчуваючи загрозу.

Ракета була вже близько, сліпуче сяйво на її носі ставало нестерпним.

У мить, коли все мало закінчитися, сфера в руці Ріель спалахнула. Навколо неї й меха Рамірез розгорнувся купол, немов прозорий потік світла вирвався назовні. Купол огорнув їх м'яким, але непроникним сяйвом.

Ракета вдарила в купол. Гуркіт був оглушливим, світло — сліпучим. Ріель заплющила очі, відчувши, як сила вибуху прокочується навколо них.

Але коли вона розплющила очі, її подих перехопило: вони були неушкоджені. Купол поглинув увесь удар, навіть звуки вибуху зникли, немов розчинившись у нескінченній порожнечі.

— Ти це бачила? — голос Рамірез, хрипкий, але повний здивування, долинув до Ріель.

— Бачила, — відповіла вона, насилу вірячи своїм очам. Вона подивилася на сферу у своїй руці. Холодна, нежива — ніби й не було нічого.

Я мала померти. Ми обидві. Секунда — і від нас залишилася б жменька попелу. Пальці стиснулися навколо артефакту. Але ця штука... вона нас врятувала. Сама. Без команди, без запиту. Наче вирішила.

— Ми живі, — видихнула вона. — Але що це було?

На мить навколо все стихло. Купол продовжував мерехтіти, позначаючи місця влучання снарядів. Незважаючи на напружену ситуацію, Ріель на мить зловила себе на думці, що це схоже на святковий феєрверк.

— Лягай, лягай! Зараз накриє залп із крейсера! — дівчина, яка встигла вибратися зі своєї машини, потягнула Ріель, кидаючи її на пісок позаду підбитого меха.

Мех Ріель, керований Нікс, закрив їх собою, немов не довіряючи чудесному порятунку.

Тієї ж миті в пустелі розверзлися брами пекла. Орбітальний залп бортових гармат накрив угруповання роттеан, що їх переслідувало, перетворивши все живе й неживе на розпечену склоподібну масу.

Коли залп стих, Нікс піднялася і відкрила кабіну.

— Капітан Ріель і сержант Родрігез, будь ласка, займіть місця в кабіні. Простору небагато, але іншого виходу немає — занадто довго знімати з вас броню для розміщення в рятувальній капсулі, — голос Нікс звучав майже грайливо, немов вона запрошувала їх на прогулянку.

Дівчата застрибнули на підставлені механічні руки. Ріель сховала артефакт назад у кишеню, помітивши, що мерехтіння купола зникло одразу після орбітального залпу. Рамірез, чортихаючись і лаючись іспанською, влаштувалася в аварійному відсіку позаду Ріель, і мех знову піднявся, закриваючи кабіну.

— Доброго ранку, леді та джентльмени! Таксі замовляли? — спокійний, навіть веселий голос пілота прорвався в ефір, але Ріель вловила в його інтонаціях нотки напруги.

Мехи й бійці, що залишилися, спішно вантажилися на шатл. Апарель із глухим брязкотом зачинилася, і пілот не витрачав часу на церемонії: шатл миттєво заревів двигунами і стартував із планети, залишаючи за собою розпечені шлейфи піску.

— Піднімаємося! Траєкторія розрахункова, п'ять хвилин до виходу на орбіту, — голос пілота звучав рівно, але всередині відчувалося, як він балансує на межі спокою.

На борту всі стежили за датчиками, коли напруга різко зросла: на екранах замерехтіли червоні індикатори.

— Що за чорт?.. — почав було пілот, але його перебив голос із крейсера:

— Шатл, негайно на форсаж! Ми не встигаємо! Роттеанський флот уже в системі!

Ріель відчула, як шатл прискорився, втискаючи їх у крісла. На екрані засвітилася орбіта, де крейсер «Мавка» щойно вийшов із невидимості, готуючись до гіперстрибка.

— Чорт, вони тут! — прокричав пілот.

Із гіпертунелю прямо перед крейсером виринув флагман роттеан. Його корпус сяяв багряно-чорним світлом, немов із самого пекла, а розміри могли б затьмарити будь-який корабель, який Ріель коли-небудь бачила.

— Це лінкор! Вони вже стріляють! — голос із крейсера був просякнутий панікою.

Перша серія залпів флагмана розколола тишу космосу, і удари важких гармат змусили щити «Мавки» спалахнути сліпучим світлом. Вібрація розносилася по корпусу, від чого здавалося, що сам крейсер стогне від напруги. Незважаючи на шквал атак, «Мавка» продовжувала маневрувати, щосили ухиляючись від влучань, її знаряддя відповідали вогнем, викидаючи в простір яскраві трасери.

Шатл метався серед хаосу, лавіруючи між спалахами вибухів, коли снаряди роттеан вдаряли по енергетичному куполу крейсера. Червоні індикатори на приладовій панелі тривожно блимали, а голос пілота зривався на крик:

— Щити на межі! Ми майже там!

— Стрибок через хвилину! Але без вас ми не підемо! — голос командира крейсера пролунав в ефірі, сповнений напруженого спокою.

Щити «Мавки» знову прийняли на себе удар, спалахнувши райдужним куполом, який тут же почав осідати, не витримуючи навантаження. Незважаючи на це, крейсер утримував позицію, немов гігант, що захищає свій останній бастіон. Його енергополя струшувалися від ударів, але він продовжував маневрувати, відводячи роттеанський лінкор убік від шатла, що наближався.

У цей момент один із залпів роттеан пройшов особливо близько до шатла, його корпус затремтів, а екрани на мить згасли. Але пілот, не втрачаючи концентрації, кинув шатл в останній ривок.

— Ми заходимо! — крикнув він.

Секунди розтягнулися у вічність, поки шатл проривався до ангару. Нарешті, його обшивка з гулом зустрілася з металевими стінами, і масивні двері ангарного відсіку зачинилися, ледве стримуючи тиск зовнішніх атак.

— Стрибаємо! — вигукнув командир крейсера.

«Мавка» різко рвонулася вперед, її двигуни заревли, активуючи гіпертунель. Останні залпи роттеанського лінкора вдарили в її слабшаюче поле, змусивши броню спалахнути іскрами, але наступної миті крейсер зник у сліпучому розриві світла, залишивши ворога позаду.

На борту шатла всі з полегшенням видихнули, але Ріель знала, що їхні випробування тільки починаються. Вона міцніше стиснула артефакт у руці, відчуваючи його вагу — і важливість.

У тиші спорожнілого космосу залишився лише величезний багряний силует. Флагман роттеан, оповитий чорними й криваво-червоними відтінками, повільно дрейфував у місці зникнення «Мавки». Його корпус, вкритий масивними пластинами броні, ніби був викуваний із самої темряви, а обшивка слабко мерехтіла, відбиваючи світло далеких зірок.

На передньому містку флагмана, немов на троні, височіла масивна постать у чорних обладунках. Червоні вогні консолей відбивалися в її єдиному оці — друге було замінено імплантом, що виблискував, як проклятий рубін.

— Пішли, — голос командира звучав глухо, але в ньому відчувалася лють, насилу стримувана під тиском дисципліни.

— Аналіз завершено, — пролунав голос підлеглого. — Зрадники пішли на мить раніше, товаришу командире. Але сигнатура стрибка записана. Вороги Батьківщини будуть знайдені та знищені.

Командир повільно піднявся, його плащ колихнувся, немов жива тінь.

— Слідкуйте за сигналами гіпертунелів. Ми знайдемо їх. І коли це станеться... — він зробив паузу, озирнувшись на екран, де ще виднілися слабкі енергетичні сліди стрибка «Мавки». — Вони пошкодують, що забрали те, що належить нам.

Корабель продовжував свій безмовний дрейф, немов древній хижак, що ховається в тінях до наступного кидка