Світанок

Ти знала, що буде боліти

Неначе сто голок під нігті.

Сама ж так хотіла зігрітись, -

Чому зараз хочеться світла?..

Чому навіть дихати - пекло?

І пам'ять розпалює більше.

Кричала сама собі вперто:

Я справлюся. Я найсильніша.

Ти знала, що буде ,,востаннє,,

Не знала лише, що так швидко.

Зустріла холодний світанок,

Не випивши кави у липні.

В думках мимоволі несеться

Пояснення, що зігріває.

А він уже більш не вернеться..

Його вже немає.. Немає ..

Кричати? Чи плакати тихо..?

Не знаю. Нічого не буде.

Своє приховаючи лихо

Усміхнено вийдеш між люди.

Болить так, що дихати важко.

Димом окутуєш рани.

Сьогодні по-справжньому страшно..

Бо завтра - без нього світанок.