Дивна магія!
Пібоді обережно схилився, підняв плетену колиску й спантеличено мовив:
— Що ти таке?..
Дитя миттю затихло, кліпнуло оченятами й простягнуло крихітну, рожеву долоньку, намагаючись торкнутися голої кістки на обличчі скелета.
— І що ж мені з тобою робити? — зітхнув Пібоді. — Я ж не якийсь монстр, щоб покинути тебе тут напризволяще...
Вирішивши порадитися з Філмором, скелет рушив назад. Проте щойно він переступив поріг підземелля, як у його порожньому черепі владно залунав знайомий Голос, наказуючи негайно знищити порушника!
Пібоді озирнувся на всебіч:
— Дивно... Не бачу жодних порушників.
Спихаючи дивний заклик на помилку підземелля, він попрямував до кімнати міміка.
Побачивши гостя, Філмор відразу схвильовано заплескав кришкою:
— Пібоді! Ти відчуваєш? Десь поряд порушник!
— Так, мені це теж здалося дивним... — відповів скелет і показав свою знахідку: — Дивись, я знайшов оце створіння в лісі. Воно голосно кричало.
Мімік з цікавістю нахилився, придивляючись до колиски, і раптом скривився від жаху:
— Господи... Яке ж воно потворне!
— І що нам тепер із ним робити? — розгублено запитав Пібоді.
Філмор роздумливо почухав край своєї дерев'яної кришки:
— Треба знайти когось, хто взагалі тямить, що це за створіння. Можливо, Боб щось знає?
— Філморе, приглянь за цим створінням, а я бігом пошукаю Боба, — сказав Пібоді.
Мімік перелякано заплескав кришкою:
— Почекай! А що мені з ним робити?!
— Не знаю! Простеж хоча б, аби воно нікуди не ділося! — вигукнув скелет і чимдуж попрямував на пошуки зомбі.
Після довгих блукань коридорами Пібоді так і не зміг одразу знайти друга. Перетинаючи черговий прохід, він помітив знайомого безтілесного духа:
— Привіт, Паскалю! Радий тебе бачити. Як ся маєш?
Привид злякано заверещав:
— А-а-а-а, скелет! — і в паніці розчинився, прошмигнувши крізь кам'яну стіну.
У цей же момент із-за рогу виринув Боб:
— О, Пібоді! Що ти тут робиш?
— Тебе, взагалі-то, шукав... — відповів скелет і спантеличено вказав на стіну: — А що це з Паскалем?
Боб скрушно похитав головою:
— Ну, розумієш... У нього провали в пам'яті. Як це там називав Інклюз?.. — Зомбі замислено зачухав потилицю. — О, згадав! Дименторія... Чи як там... А, точно — деменція!
— Інклюз, кажеш? Давно його не бачив, — промовив Пібоді й одразу перейшов до справи: — Слухай, може, ти знаєш щось про створіння, яке я знайшов надворі?
— Що ще за створіння? — здивувався зомбі.
— Ходімо, сам поглянеш, — відповів скелет.
Після довгих годин неспішного крокування вони нарешті дійшли до кімнати міміка. Біля дверей Боб насторожено зупинився:
— Ти відчуваєш? Підземелля знову наказує вбити порушника, але я довкола нікого не бачу...
— От якраз про це й буде розмова, — сказав Пібоді й штовхнув двері.
Увійшовши всередину, вони заціпеніли від подиву. Філмор випустив зі своїх дерев'яних боків дві довгі руки й обережно заколисував у них дивне створіння.
— То ти знайшов спосіб його втихомирити? — пошепки запитав Пібоді.
— Ану цить! — так само пошепки сикнув мімік. — Де тебе носило так довго?!
Боб знову озирнувся довкола:
— І справді дивно: наказ знищити є, а порушника немає!
— То що будемо робити? — запитав скелет.
Зомбі нахилився нижче, уважно розглядаючи дитя:
— Можливо, це якийсь новий монстр, який володіє магією обману чи чимось подібним?..
— Дуже схоже на те, — стиха погодився Філмор. — Воно й потворне якесь, і цей поклик у голові точно через нього...
Боб замислено потер підборіддя:
— Дивна магія. Пам'ятаєш, я згадував про Інклюза? Він у нас якраз спеціаліст із таких штучок!
— А на якому поверсі мешкає Інклюз? Нагадай-но мені, — звернувся Пібоді до зомбі.
Боб роздумливо почухав гнилу макітру й мовив:
— Здається, він Наглядач двадцятого поверху.
— Ну що ж, вибору в нас немає. Доведеться йти до нього, аби дізнатися, що це за «монстр» і що нам взагалі з ним робити, — підсумував скелет.
Пібоді обережно взяв колиску, і вони з Бобом рушили в бік двадцятого поверху з усе тією ж вражаючою «черепашачою» швидкістю...
Коли вони дісталися дванадцятого рівня, їх перестріла Тіна. Големиха здивовано запитала:
— Хлопці, а чому ви досі не шукаєте порушника?
— Та це не порушник, — пояснив Пібоді, вказуючи на немовля в колисці. — Це оце створіння використовує магію обману.
Тіна нахилилася, роздивляючись знахідку, і раптом захоплено сплеснула кам'яними долонями:
— Божечки! Яка гарненька дівчинка!
Боб приголомшено витріщився на неї:
— Тіно, ти геть з глузду з'їхала?! Воно ж потворне, просто жах!
— А як взагалі ти зрозуміла, що це дівчинка? — щиро здивувався скелет.
— Ви що, посліпли? — здивувалася Тіна. — Бачите, на ній одягнене рожеве сукеночка? Значить, дівчинка!
— Хм... І справді, я про це якось не подумав, — почухав череп Пібоді.
— А можна мені її потримати? — попросила големиха.
— Та звісно, — погодився скелет, але одразу застеріг: — Тільки май на увазі: воно зазвичай почінає кричати, коли його береш на руки.
Тіна дуже обережно, аби не нашкодити, підняла малечу своїми масивними кам'яними пальцями. Проте дитина й не думала плакати — вона заворожено мовчала, з цікавістю роздивляючись велетенське обличчя голема.
Трохи побавившись із дитям, Тіна запитала:
— То куди ви прямуєте?
— Йдемо до Інклюза, — відповів Боб. — Він точно має знати, що це за магія обману така.
— О, це правда! Він має на цьому розумітися, бо й сам користується якоюсь дуже дивною магією... — погодилася големиха й замислено додала: — Як він її там називає?.. А, «токсична магія»!
Боб не стримався й гучно розсміявся:
— Та мені здається, він просто лайном кидається!
Друзі весело зареготали на всю кімнату. Трійця вже збиралася продовжити свій довгий шлях, аж раптом Тіна запропонувала:
— Зачекайте! А можна я прогуляюся з вами?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!