Я зникну?

Невже я зникну? Світ закриє очі?

Вже не почую галасу пташок?

І сон крутити перестануть ночі,

І стихне світ нечитаних книжок...

Невже мій попіл стане просто клеєм

Для вже розтрощених скляних розмов?

І час ковтне мене м'яким єлеєм,

Перетиратиме кістки знову і знов...

Застигне сріблом ртуті на підлозі,

Колишній мій задиристий запал.

І вже чужі обличчя на дорозі

П'є амальгама мовчазних дзеркал.

Де космос важко дихає ротами,

Ніч крутить мій останній тихий сон.

Розсиплюся у пил попід ногами,

Вросту залізом у німий бетон.

Ні! Стану шепотом старого бруку,

І тихим відблиском на мокрім склі.

Ще втішу чиюсь втомлену днем руку,

Лишившись світлом на нічній землі.

21 серпня 2026 р.