П'ята стіна

В кімнаті з’явилася п’ята стіна,

Холодна, прозора, щільна і сумна.

Стіна із дощу примарно-фізична,

Вологий бар’єр на шляху в потойбіччя.

Я намагаюсь його подолати,

Одне за одним починають зникати

Пальці, руки, ноги, голова,

У горлі застигають непромовлені слова

Від краси, що відкривається з того боку.

Роблю в іншому вимірі перші кроки,

Обережні, короткі, сповнені страху.

Я на вершині світу, кришталевому даху

Хмарочоса з льоду і дорогоцінного каміння.

Ще один крок — і починається падіння.

Я лечу, мої руки — це крила,

Тіло стало білосніжним вітрилом,

Що ловить пориви вітру неземного.

У цьому немає нічого складного,

Треба лише пройти крізь дощову стіну.

Лечу чи падаю? Виживу чи загину?

У голові зовсім інші питання,

Жага відкриття і нуль відсотків вагання.

Не знаю, не уявляю, чи надовго я тут,

Чи чекає внизу магічний батут,

Що підкине угору, повернувши на дах,

Чи його нема, і мій повітряний шлях

Обірветься жорстким смертельним падінням,

Сповнюючи розум жахливим прозрінням,

Що немає ніякого світу за цією стіною,

Холодною, прозорою, щільною, сумною,

А є я, який стоїть на даху будинку

І дивиться на кінцеву асфальтову зупинку.